Роздуми над Словом Божим на суботу IV звичайного тижня, рік ІІ
Сьогоднішній уривок Євангелії, з одного боку, є прологом, який включає в себе і дає ключ до інтерпретації чуда помноження хліба; з іншого боку, дає нам фундаментальні характеристики Церкви, яка має тісні зв’язки з Євхаристією. Євхаристія родить Церкву, а Церква родить Євхаристію.
Спільнота учнів є згромадженням при Ісусі, єдиною точкою відліку для всіх і кожного зокрема. Місія, що починається з Ісуса, веде до Ісуса, при цьому не відпихаючи нікого від Нього, більше того — приводить інших до Нього.
У цьому згромадженні існує зв’язок між тим, що робиться й говориться, і тим, що робив і говорив Ісус (Діян 1, 1), який є Мірилом усього. Наше пророцтво є спомином, доповненням обітниці.
У цьому діалозі зі Словом ми чуємо заклик вийти у пустелю, тобто заклик до exodus —виходу, щоб знайти справжній відпочинок у близькості з Ісусом, який відкриває нам свою таємницю. Це буде Євхаристія, у якій ми споживаємо Його і живемо з Ним і через Нього з усіма тими, хто захоче Його наслідувати.
Ісус є тим, хто кличе і запрошує нас до виходу в пустелю. Закон і манна стануть Його словом і хлібом.
Учні, покликані бути з Ісусом і стати Його Апостолами, стають спільнотою, яка за центр своєї діяльності, мислення і проповідування має Ісуса. Вони отримують запрошення від Ісуса йти в пустелю, де сам-на-сам із Ним, Словом, котре стало хлібом життя, вони знайдуть життя вічне.