Роздуми до Слова Божого на понеділок ІІ тижня Великого посту
Пригляньмося до побудови цього фрагменту. Перше повеління носить урочистий характер: Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. Чотири інші є наче коментарем до цього першого, тобто пояснюють, яким чином ми можемо бути милосердним, як наш Отець Небесний: Не судіть, не засуджуйте, простіть, дайте.
Неймовірно, але першою поставою милосердя, до якої запрошує нас євангелічний текст є постава «не-судді». Першим жестом милосердя зі сторони батька по відношенню до свого блудного сина, були обійми: побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його (Лк 15). Батько з євангелічної притчі є образом нашого Небесного Отця. Звернімо увагу, що його жест є абсолютно спонтанним. Не має ні хвилини роздумів: Бігти не бігти? Що зробити з цим кретином? Пробачити чи не пробачити? Не засудження, а милосердя спонтанно виникає з Його серця!
Чи можливо, щоб з мого серця спонтанно випливало милосердя, а не осуд, пробачення, а не засудження? Думаю, що Христос не давав би нам заповідей, які неможливі до виконання. Його Дух зможе сформувати в нас його характер. Нехай мотивацією для нас стануть слова Кирила Єрусалимського, одного із Отців ранньої Церкви: Не можна допускати до хрещення когось, хто спонтанно не виконує слів Нагірної проповіді.