Під час орденської формації нам часто доводиться переїздити з місця на місце. Протягом семи років келія, де я мешкав, змінювалася в середньому раз на шість місяців. І кожен із братів організовував простір відповідно до своїх потреб і смаків.

Деякі не змінювали нічого — вони почувалися добре будь-де, і якби їх послали на Марс, вони б не помітили різниці між умовами земного й марсіанського життя. Інші тримали під рукою викрутки, паяльники, кабелі й усе інше, що могло би стати у пригоді в разі ремонту. Ще інші потопали в завалах книг і паперів, бо ж покликання до ордену інтелектуалів — зобовʼязує. Дехто оточував себе портретами святих, творячи ніби маленьку капличку. Кожен брат почувався добре в облаштованому для себе просторі, байдуже, чи про «Марс» ішлося, чи про «майстерню», «бібліотеку» або «каплицю».

Без сумніву, довколишній простір впливає на наше самопочуття. Тому ми й намагаємося організувати його так, щоби створити відчуття комфорту. Кілька років тому модний був фен-шуй — східне мистецтво планування простору. А нещодавно увага зсунулася на північ і популярності набуло данське слово «хюґе» (hygge), що описує «моменти щастя, тепла й сокровенності, які можна знайти в найзвичайніших ситуаціях».

Походить цей термін від норвезького слова, яке означає «хороше самопочуття». Однак данці не погоджуються з таким вузьким визначенням. Для них хюґе — це неперекладне поняття, яке може стосуватися відчуттів, вражень і емоцій, повʼязаних з атмосферою сокровенності й затишку. Ідеться, отже, не так про простір — хоча є й хюґе-дизайн, — як про стиль життя. Ми досвідчуємо хюґе, очищаючи розум, радіючи рухові, слухаючи звук дощу, насолоджуючись сімейною трапезою, споглядаючи вогонь, релаксуючи за горням кави — тобто роблячи те, чого прагне серце. Одне слово, краса в дрібницях. Завдяки такому підходу до життя данці — найщасливіший народ на землі. Не маючи надмірних вимог, вони навчилися насолоджуватися дрібницями.

Приємність рафінованої вишуканості

Чому цей стиль життя став такий популярний? Здається, привабливість хюґе можна пояснити трьома аспектами. По-перше, це скромність: і в питаннях естетики, й у підходах до життя. Сучасна людина вже наїлася галасливої культури. Світ навколо нас — як реальні вулиці міст, запруджені рекламою, так і віртуальний простір — став такий зухвалий і хижий, що пошук тиші здається зовсім природною захисною реакцією. Такі тенденції властиві всім культурам добробуту. Безмірна солодкість викликає нудоту. Тож послідовників мінімалізму тільки більшатиме.

По-друге, хюґе розуміє цінність ритуалів. Спільні сімейні обіди, домашні страви, зустрічі з друзями, клопоти розміреного життя, позначеного дрібними приємностями, — усе, що можна назвати домашніми ритуалами, які відповідають нашим глибинним потребам. Людям властиво позначати певні миті життя як особливо важливі; власне, для цього й потрібні ритуали.

Нарешті, третій аспект — це увага до задоволення від життя. Ніхто не хоче бути просто гвинтиком у механізмі. Ми заслуговуємо моментів емоційного й фізичного відпочинку. Спроможність бачити, а ще створювати такі моменти – це частина хюґе.

Уважніше придивляючись до цих трьох аспектів, я з подивом бачу, що вже багато років і сам належу до прихильників цієї філософії: люблю скромну естетику й зустрічі з друзями, отримую задоволення від дрібниць. Проблема в тому, що водночас я перебуваю на якійсь відстані від цього всього: окрім дрібних радощів, є ціла купа інших цінностей, які роблять мене щасливим і приносять утіху, але їх не можна вписати в хюґе. Ідеться про ситуації, коли треба виявити жертовність, докласти тяжких зусиль, витратити час і здоровʼя — усе це теж становить невідʼємну частину мого життєвого стилю.

Польський історик філософії Юліуш Доманський колись із жалем зауважив, християнство не визнає епікурейство «своєю» філософією. На його думку, епікурейський ідеал життя був ближчий до християнства, ніж холодна й вірна собі доброчесність стоїків. Хтось може обуритись і відповісти, що Епікур був гедоністом, який зробив задоволення принципом життя. Однак із таким образом Епікура багато років змагається мій співбрат отець Павло Крупа ОР, терпляче пояснюючи, що філософ бачив у задоволенні головний рушій людських дій, але ніколи не зводив його до простого пошуку та сприйняття подразників. «Епікур, наприклад, проголошував, що вкрай необхідно бути поміркованим в усьому: насолода полягає не в тому, щоби зʼїсти все деко випічки, а в тому, щоб посмакувати невеличким шматочком, бо ж надмір солодощів убʼє смак і викличе нудоту, а це не має нічого спільного з задоволенням. Найпрекрасніше задоволення, на думку Епікура, — це не одночасне співжиття з сотнею жінок, як можна було б припустити, а розмова з другом про філософію під час прогулянки у власному саду», — пише Павло Крупа. Можна одразу помітити, що вишукане задоволення вимагає роботи, аскези, а насамперед – уміння відмовитися від задоволень швидкоплинних, приземлених і нетривких, щоби присвятити себе плеканню саду, де згодом буде приємно гуляти з другом. Це аж ніяк не вульгарний гедонізм, а скоріш хюґе.

У корсеті аскетизму

Скидається на те, що хюґе — це постсекулярний стиль життя, який зберігає деякі християнські елементи, нехай навіть несвідомо. Три його елементи — скромність, ритуал і задоволення – можна знайти й у християнській культурі. Імовірно, популярність хюґе у скандинавських країнах — це реакція на занадто аскетичну, сувору й казуїстичну концепцію християнства, властиву протестантській традиції.

Тут спадає на думку оповідання данської письменниці Карен Бліксен «Бенкет Бабетти». Про кінофільм, знятий за його мотивами, кілька разів згадував Папа Франциск. Ця історія чудово вписується у спроби протестантських спільнот знайти новий стиль життя. У ній ідеться про невеличке село, яким керує суворий пастор. Парафія сповідує крайні пуританські цінності, які роблять цей ведмежий закуток ще менш пристосованим для щастя. Його мешканці відмовляються від будь-яких задоволень. Та якось у селі з’являється загадкова жінка, француженка на ім’я Бабетта, і життя пуританської спільноти зазнає докорінних змін. Бабетта виграє в лотерею й вирішує витратити всі гроші на бенкет для парафіян, який готує сама. А що вона була шеф-кухаркою в паризькому ресторані, доки не мусила тікати від громадянської війни у Франції, то бенкет обіцяє бути королівським. Підготовка до нього випробовує мешканців села, вони вбачають у ситуації каверзи злого духа, і хоча й погоджуються прийти на бенкет, але не мають наміру насолоджуватися їжею. Але Бабетті вдається не лише відкрити їм очі, а й навчити смакувати страви. Цю історію цілковито можна вважати наріжним текстом у стилі хюґе.

Найцікавіша у фільмі, втім, двозначність, якої не можна пояснити лише критикою пуританізму. Благодать діє в обидва боки: Бабетта змінює підхід сільської спільноти до задоволення, але й спільнота змінює Бабетту: жінка витрачає всі гроші, щоб ощасливити людей довкола себе та згодом жити в бідності разом із ними. Без пуританської громади вона ніколи не знайшла б себе.

Щось схоже відбувається і з хюґе. Поза сумнівом, цінувати задоволення — це важливо, але самого задоволення недостатньо. Є й інші цінності, які в фільмі символізує пуританська спільнота. І я не впевнений, що найбільша наша проблема – це надмір пуританства. Маю враження, що якраз навпаки.

Хюґе по-католицьки

Історія про бенкет Бабетти — це ще й розповідь про зв’язок між естетичними й етичними цінностями. Задоволення належить до сфери естетики в широкому сенсі, тобто до «мистецтва життя». Цікавий опис взаємодії етики й естетики міститься в Катехизмі Католицької Церкви. У пункті 2501 читаємо, що, «подібно до будь-якого іншого виду людської діяльності, мистецтво не є само в собі абсолютною метою, але воно підпорядковане остаточній меті людини й облагороджене цією метою». Інші цілі не тільки підпорядковують мистецтво, а й ошляхетнюють його.

Я згадав це визначення з Катехизму, прочитавши запис у блозі католицької журналістки Малґожати Валейко. Процитую розлогий фрагмент, бо він дуже характерний: «Чи спало б вам на думку, що хвацькі розваги на вечірці у приятеля, з пляшечкою доброго винця й аж до світанку, роблять вас святими? (Примітка: у гості запрошені аж ніяк не члени розарієвого кола, а розмови стосуються або не тільки, або ж зовсім не духовних тем). А лінивий недільний полудень, проведений разом із коханою людиною, з ногами, задертими на стіл і романтичною комедією? (Ні, жодного документального серіалу про Падре Піо). А писання у блозі — і, увага, не на dominikanie.pl, а кулінарному? А водіння автомобіля? (Не до церкви, а до супермаркету, по туалетний папір, який узяв і скінчився). А лежання на лавці в парку з безтурботно повернутим до сонця обличчям? (І жодної молитви розарію подумки). А хороший подружній секс? (І без розставляння ікон, щоб робити це в Божій присутності — доводилося чути й про такі практики)». У цих кількох реченнях — католицька версія філософії хюґе. Тут хіба потрібна одна маленька поправка: замість «роблять вас святими» — «можуть зробити вас святими». Адже речі, про які пише авторка блогу, як і мистецтво, не мають самі в собі абсолютної мети, тож хвацька забава до світанку справді не зробить нас святими. Перепрошую. Святість визначається героїзмом чеснот, а не рівнем задоволення, яке ми отримуємо від життя.

Хай як ми комбінуватимемо, хай до яких екзегез вдаватимемося, та не зможемо довести, що Ісус жив у стилі хюґе. Так, Він ходив на весілля, відвідував друзів у Віфанії, їв із ними різні страви — але Його життя було підпорядковане іншим цілям. Тому Він не мав де голову прихилити, увесь час міряв шляхи, дні проводив у повчанні, а ночі — у молитві, і зрештою погодився на мучеництво та смерть на хресті. Навіть одна-єдина спроба сповільнити темп, коли Він послав учнів трохи відпочити, зазнала невдачі, бо тлуми їх знайшли. Це був стиль життя Ісуса. Він залишив нам такий приклад. І, мабуть, тому не вдалося «охрестити» епікурейство.

Доказ істинності певних ідей, які ми проголошуємо у Церкві, — це святі. Якщо духовність народжує святих, це означає, що вона провадить до абсолютної мети. Я не можу знайти видатних святих серед християнських епікурейців, хоча серед них — багато великих гуманістів. Життя Ісуса, Його слова, поведінка або те, що ми сьогодні назвали Його стилем життя, — це для християнина зразок, до якого треба придивитися. Якщо ми забагато думаємо про власний стиль життя, то ризикуємо почати крутитися навколо себе. Для такого випадку у пригоді стане заклик Папи Франциска: «Устань із канапи!» А я б іще додав: «Припини бути хюґе!»

Отець Ян Анджей Клочовський OP любить казати, що прислівʼя — це народна мудрість. І додає одразу ж: у тих народів, які не мають іншої мудрості. У мене склалося враження, що хюґе — це щастя тих народів, які не знають іншого щастя.

Войцех Сурувка ОР, Verbum

20-22 вересня 2019 року в Шаргороді та Вінниці триватиме Всеукраїнський конгрес сімей.

Єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітровіч, відповідальний за сімейне душпастирство, розповідає про потребу самого Конгресу та про його програму.

“Ми потребуємо бути разом, як Церква” — ось головне, що має об’єднувати віруючі сім’ї. Досвід буття разом, а також можливість свідчення для інших — це як зміцнення самих віруючих, так і реалізація їхнього християнського покликання. Запрошення стосується цілих сімей: батьків і дітей, дідусів та онуків, щоб “разом набрати духа”.

Серпень дедалі ближче. А отже, дедалі менше стає шансів виграти фірмову футболку з логотипом сайту CREDO!

На своєму дзеркалі в інстаграмі (УВАГА: НЕ У ФЕЙСБУЦІ) сайт запустив конкурс. Приз — фірмова футболка CREDO. 

Правила прості:

1.Потрібно бути підписаним на @credo.pro в інстаграмі.
2.Поставити лайк.
3.Позначити трьох друзів у коментарях під постом з оголошенням про конкурс і поставити хештег  #хочу_футболку_credo. 

Можна коментувати кілька разів! Треба тільки позначати інших друзів!!!

Результат буде оголошено увечері 1 серпня. Переможець обирається генератором випадкових чисел.

Участь у конкурсі можуть брати лише особисті сторінки (не менше 6-7 особистих фото на сторінці).

Святіший Отець запрошує економістів, підприємців та ініціаторів нових форм ділової діяльності, щоби спільно застановитися над творенням справедливої, сталої та інклюзивної економіки.

Папа Франциск запрошує молодих економістів і підприємців з усього світу на зустріч «Economy of Francesco», що відбуватиметься 26-28 березня 2020 року в італійському місті Ассизі — на батьківщині святого Франциска, повідомляє Vatican News. Зустріч має підштовхнути процес глобальних змін на користь нової економічної моделі, яка підтримує життя. Спеціальний «Лист до молодих економістів і підприємців з усього світу» був оприлюднений у Ватикані 11 травня. Цими днями відкрилася реєстрація для участі в зустрічі.

Обмін досвідом на користь нової економіки

Подія включатиме майстерні, мистецькі заходи та пленарні засідання за участю найвідоміших економістів, експертів у галузі сталого розвитку, підприємців світового рівня, залучених у так звану «іншу економіку». Вони обмінюватимуться досвідом та ідеями з молодими науковцями й підприємцями. Свою участь уже підтвердили нобелівські лауреати Мохаммад Юнус та Амартія Сен.

Теорія і практика

Згідно з задумом організаторів, це має бути не просто традиційний конгрес, але досвід зустрічі між теорією й практикою, щоб розвинути нові ідеї та форми співпраці. Програмою також передбачено час на тишу, роздуми, обмін свідченнями, мистецькі вираження та духовність. Мета полягає в тому, щоб, виходячи за межі віровизнання та національності, укласти з молодим людьми пакт про зміну нинішньої економічної моделі, надихаючи економіку завтрашнього дня, яка буде справедливішою, сталішою та бачитиме активну участь тих, хто сьогодні виключений із суспільних процесів.

Запрошено молодих науковців та підприємців

На зустріч запрошено як дослідників — студентів, аспірантів і докторантів економіки та суміжних дисциплін, так і представників ділового світу: підприємців та керівників підприємств, віком до 35 років. У заході також можуть взяти участь так звані «натхненники перемін», тобто ініціатори різних починань у сфері дбання про спільне добро та справедливої, сталої й інклюзивної економіки.

Представити свою кандидатуру для участь у зустрічі можна до 30 вересня на сайті www.francescoeconomy.org. З-поміж усіх зареєстрованих буде відібрано 500 юнаків і дівчат, що будуть запрошені на окрему дводенну зустріч (24 і 25 березня) для особливого поглиблення тем, які розглядатимуться під час основної події (26-28 березня) разом з усіма зареєстрованими учасниками.

Святий Шарбель був пустельником, жив у монастирі св. Марона у Лівані. Після його смерті сталося чимало чудесних зцілень за його заступництвом. У хворобі й стражданні попроси його про підтримку!

Святий отче Шарбелю,

ти, що зрікся радощів світу цього та жив у смиренні й укритті самотності своєї пустельні, а тепер перебуваєш у славі Неба, — заступайся за нас. Просвітлюй наші уми й серця, утверджуй в нас віру та зміцнюй волю. Розпали в нас любов до Бога і ближнього.

Допомагай вибирати добро й уникати зла. Захищай нас від ворогів видимих і невидимих та підтримуй нас на щодень. За твоїм заступництвом так багато людей отримали від Бога дар зцілення душі й тіла, розв’язання проблем у ситуаціях по‑людськи безнадійних.

Поглянь на нас із любов’ю, а якщо це буде згідне з Божою волею — випроси нам у Бога благодать, якої смиренно просимо, а насамперед допомагай нам щодня іти дорогою святості до життя вічного. Амінь.

За матеріалами: Stacja7  

Серед підземних храмів видатним (і, певно, найвидатнішим і найбільшим) є соляна катедра в Сіпакірі (Колумбія). Але де є сіль, печери і католики, там повсюди будуть і храми — або принаймні каплиці.

Так поляки, наприклад, тішаться своєю каплицею св.Кінги, що у Велічці. Каплиця, яка на сьогодні також є унікальною галереєю мистецтв, розташована в колишніх соляних копальнях. Вона є видатною спорудою з кількох рацій.Приваблює не тільки туристів, які шукають цікавинок і незвичайних вражень, але й наречених, які, захоплені тією атмосферою, вирішують там організувати свій шлюб.

На глибині 101 метра під землею розташована повністю вирізьблена з солі каплиці св.Кінги, покровительки соляних гірників. Вона здається трошки похмурою, але тільки на перший погляд. Її освітлюють неймовірні світильники, виконані з соляних кристалів. Вони розливають своє тепле світло на привабливе приміщення, завдовжки понад 54 метри, 12 метрів заввишки і 18 метрів завширшки.

Меси в підземній каплиці

Кожний, хто хотів би сховатися під землею та віддатися молитві в цьому винятковому місці, втішиться, що каплиця св.Кінги відкрита для вірних і запрошує на недільні Святі Меси а також, наприклад, на Пастирку. Святиня ще в 90-ті роки ХІХ століття належала до чинної частини копальні, але вже понад 100 років вона служить тільки як цікавий підземний храм.

Всередині каплиця св.Кінги повна плодами рук талановитих гірняків-скульпторів. Головними авторами в цій галереї були Антоній Виродек і брати Юзеф і Томаш Марковські.

Реліквії св.Кінги у Вєлічці

Саме Томаш Марковський виконав найважливішу частину каплиці — тричасний вівтар. У його бічних частинах стоять скульптури св.Йосифа і св.Климента, покровителя гірників (а також парафії у Вєлічці), а в центральній частині — скульптура св.Кінги. Натомість реліквії цієї святої польської королеви, привезені 1944 року, вміщено у ніші вівтаря.

Авторству Томаша Марковського належить амвон, нижня частина якого відображає форми Вавельського замку, його захисні мури та узгір’я. З рук цього майстра вийшли також бічні вівтарі, барельєфи «Вирок Ірода» і «Побиття немовлят», і ще скульптура Божої Матері Лурдської.

Інший митець-гірняк, Антоній Виродек, вирішив прикрасити поверхню каплиці. Він вирізьбив соляну балюстраду, яка позначає межу пресвітерію, та вівтарні сходи. Не забув він і про барельєфи, зосереджуючись на новозавітних подіях, таких як «Втеча до Єгипту» чи «Весілля в Кані Галілейській». Нахтнений фрескою Леонардо да Вінчі, він створив свою «Останню Вечерю».

Окрім цих згаданих, каплиця має ще багато інших ілюстрацій до фрагментів зі Святого Письма, відображених у її оформленні.

Соляна скульптура Йоана Павла ІІ

Що ще можна побачити у підземній каплиці? Вправне око помітить на правій стіні вифлеємські яселка, які виконав Мечислав Клюзек, а в пресвітерії — папський хрест, який символізує всі чотири копальні солі на території Польщі (Вєлічку, Бохню, Сірошовиці та Клодаву). Тому для його створення було використано різні види солі.

Окрім цього, 1999 року тут вшановували папу Йоана Павла ІІ і встановили пам’ятник, вирізьблений Станіславом Аньолом та його помічниками. Ця скульптура — єдиний у світі приклад соляного зображення Папи-поляка.

Перш ніж 1996 року копальню повністю вивели з експлуатації, вона була (1978 року) вписана у список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Переклад CREDO за: Магда Якубяк, Aleteia

Літургійні читання східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 25 липня

Нехай ніхто себе не обманює — каже в сьогоднішньому уривку апостол Павло. Трошки далі говорить про те, що мудрість цього світу — глупота в Бога. Ми, як люди, які навчаються, працюють, відпочивають, часто неправдомовні самі до себе. Подеколи ми дуже філософствуємо, шукаємо якісь нові відповіді й розв’язки — у такий спосіб намагаємося заперечити істину. Апостол Павло каже не обманювати себе і не мудрувати, бо справжня мудрість — Господь. Тим-то в цьому уривку сьогодні він закликає стати Христовим учнем і не хвалитися тим, що ми з кимось у коаліції, бо це все, на думку Павла, глупота.

Це читання гарно пояснює уривок із Євангелія, де ми читаємо пояснення притчі про кукіль. Христос наводить аналогію зі жнивами і пояснює кожний елемент свого навчання. З нього випливає, що ангели збиратимуть пшеницю і кукіль, тоді ж чекатиме на кожного своя доля: одні згорять, інші залишаться і будуть у Царстві Божому.

В чому подібність уривків? А в тому, що кожен, хто з Богом, не боятиметься потрапити у вогонь. Хто слухає Слово Боже і живе за ним, не боятиметься вогню. Цікаве Христос наводить порівняння: пшениця і кукіль — життя і пустота, користь і шкода, краса й огида. Але цікаво й те, що вони ростуть одночасно: не поперемінно, але одне біля одного. Трішки вище слуги запитують пана, чи повиривати кукіль і залишити тільки пшеницю, — але пан забороняє, кажучи, що можна нашкодити пшениці. Тут є відповідь на наші віковічні питання: чому є зло і добро та чому Господь бариться. Він чекає на час, коли настануть жнива, тому і каже: Хто має вуха, нехай слухає.

Через свою доброту і любов Він готовий чекати до кінця, щоб не наробити шкоди тим, хто з Ним. Тому й закликає нас апостол Павло, щоб ми не обманювали себе, але були вірні та щирі. Притча про пшеницю і кукіль є частиною великого навчання про Царство Боже. Кожен з нас може знайти себе в тих притчах і відповісти на запитання: хто я — пшениця чи кукіль? Яка я зернина з притчі про Сіяча?

Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.

Підтримайте автора роздумів — «Скинію»! Картка ПриватБанку: 4731 2191 0117 4856 або через систему LiqPay.
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com

Римо-катол.: 25 липня (свято)

Яків Старший, брат апостола Йоана, один із «синів грому». «Ну як це так – Господа не прийняли, а щоб їх усіх грім побив!!!» – загалом це не така вже й рідкісна реакція серед віруючих. Той, хто входить у певну систему мислення та світосприйняття, не раз перестає розуміти, а як це інші не бачать того самого, що й ми, не біжать назустріч з розкритими обіймами, ба взагалі виганяють, паразити! А ми їх зараз!…

«Не знаєте, якого ви духа», – спинив Христос своїх учнів, які палали праведним гнівом. Щоб залишатися об’єктивним, потрібно мати в собі «багато Бога». Перебуваючи з апостолами, навчаючи їх, живучи поруч і разом із ними, Господь Ісус надихав їх чудесами та словами, давав їм Святого Духа, а крім того – постійно звертав увагу: думайте, користуйтеся даром розуму, будьте терпеливі, не повиривайте пшениці разом із куколем, не зводьте громів, пам’ятайте, якого ви Духа.

Яків Старший названий так за часом покликання, а не за віком чи старшинством у спільноті учнів. Можливо, походив із Вифсаїди. Був рибалкою та учнем Йоана Хрестителя. Потім Господь його виділив з-посеред інших, разом з Петром та Йоаном, беручи саме їх із собою в деякі найважливіші моменти євангельської історії: воскресіння доньки Яїра, Преображення, молитви у Гетсиманії. Серед іншого, можна зробити ще й такий висновок: Ісус добре знав, якими були Його учні – поривчасті, необ’єктивні, невпевнені у вірі, інколи надміру впевнені у собі, – але це не становило перешкоди для того, щоб бути з ними близько. Хоч би якого ти був темпераменту чи характеру, саме по собі це не завадить Богові взяти тебе «в учні» – аби лиш ти слухався Його голосу в потрібну мить.

Яків Старший загинув 44 року, про це кажуть Діяння Апостолів (12,1-2); жодного судового розгляду справи в його випадку не було й близько. Він не мав змоги якось проповідувати перед своєю смертю, побачити відкрите небо абощо. Однак його апостольська ревність і діяльність пройняли чимало інших людей, таких само поривчастих, яким він був за життя, – іберійців. Бувши свого часу першим єпископом Єрусалима, св.Яків, мощі якого перевезли в Іспанію, в Компостела, став покровителем іспанців і португальців. Було навіть таке, що іспанці кидалися в бій із бойовим кличем: «Сантьяго!» Паломництво в Сантьяго-де-Компостела з плином часу стало чимось більшим, ніж звичайним паломництвом, перетворившись на особливу духовну вправу. Сам св.Яків Старший став покровителем паломників (а також рицарських орденів, тих, хто бореться з ісламом, лікарень та хоспісів).

Саломея, мати синів Зеведеєвих, якось підійшла до Христа з проханням про «міністерські портфелі» для своїх синів: сісти у Царстві праворуч та ліворуч Спасителя. Людям на землі переважно йдеться про земне буття і царства, навіть якщо розуміння інакшого сенсу того, що відбувається на їхніх очах, десь у свідомості присутнє. Адже якщо буде якесь Царство, то чому б не цим двом бути обік Царя?.. Він відповів: а чашу, яку Я питиму, чи зможете випити?

Апостоли відповіли: «Зможемо». Певною мірою, це був їхній особистий шлюб із Церквою, так само, як молодята перед вівтарем промовляють своє «так», насправді поняття не маючи, на що ж далі вони погоджуються. Наслідки свого «так» апостоли зустріли досить швидко, підтвердивши життям і смертю свою віру та вірність. «Син грому», св.Яків Апостол, може стати підтримкою для тих, хто зопалу сказав своє «так» – Богові в обітницях, Церкві у хрещенні, іншій людині, – а потім побачив, що все не настільки просто. Аби витримати до кінця на шляху, вибраному в запалі, потрібно… ще більше запалу. Тож до бою. «Сантьяго!!!»

В іконографії зображається як старець міцної статури, з довгою бородою, або у вбранні паломника. Його атрибути: дорожня торба, кий паломника, книга, меч, і особливо – мушля (ракушка), символ паломництва до Компостела.

Роздуми над Словом Божим на свято св. Якова

Сьогодні літургія згадує св. Апостола Якова. Знаємо про нього, що був рідним братом іншого апостола, Йоана, та що пізніше став першим апостолом-мучеником: був страчений 44 року за наказом царя Ірода Агриппи (пор. Діян 12, 2). Дивним чином сьогоднішнє Євангеліє згадує аж ніяк не найпохвальнішу сторінку життя цього Христового учня. Прохання матері Якова і Йоана про кращі місця для її дітей у Царстві Христа і реакція на неї інших апостолів показує, що навіть за найшляхетнішими вчинками людей (у цьому разі рішення стати учнями Христа і слідувати за Ним) може критися не до кінця шляхетна мотивація, шукання власної користі.

Ісус же запрошує пити з Ним Його чашу. У Біблії чаша має глибоке символічне значення. Це може бути як «чаша спасіння» (Пс 116, 13), так і чаша Божого гніву (пор. Пс 75, 9; Іс 51, 17). Це також образ людської долі, щасливої (Пс 23, 5) або ж повної страждань (Мт 26, 39). Власне це останнє значення Ісус має тут на увазі: чашу страждань, яку Він у Гетсиманському саду добровільно прийме з рук Отця.

 Слово Боже ставить сьогодні перед кожним із нас питання про готовність бути вірними Христові навіть у найважчі хвилини нашого життя.

Римо-католицький календар

Свято св. Якова, апостола

Літургійні читання / Літургія Годин / Біблійні роздуми

Греко-католицький календар

Мучч. Прокла й Іларія; преп. Михаїла Малеїна

Літургійні читання / Біблійні роздуми

Єпископ-помічник Львівський Едвард Кава розповів CREDO про свої враження від бердичівських урочистостей, які зібрали 20-21 липня тисячі католиків біля ікони Божої Матері, та про акцію «Папа для України», яку він координував.

— Бердичів завжди справляє враження. Я вперше був у Бердичеві якраз на коронації ікони, у 1998 році, і відтоді щороку стараюся бувати на відпусті. Це особливе місце, як я вже не раз казав, що це є — в духовному значенні — серце нашої України, в Бердичеві. Пресвята Діва Марія є Тою, яка життя для нас випрошує.

Цього року це є особливе, тому що очолював літургію архієпископ, який прибув з Помпеї. Для нас багатьох молитва Помпейською новенною знана, тому що особливо в цей час війни, неспокою, хаосу, який маємо в державі, думаю, ця молитва лунає в багатьох домах, багатьох сім’ях. У контексті родини — Рік святості подружжя та сім’ї, який переживаємо в Україні, — думаю, ці паломництва, ця урочистість це підкреслюють, а також показують нам, що ми є родиною. Я відчув це сьогодні на літургії — що ми є однією великою родиною, і вже немає різниці, якої ми національності чи навіть хто які має переконання: перед Богом, через Пресвяту Діву Марію, ми є Його дітьми.

Тому мої враження дуже позитивні. І дай Боже, щоби ця атмосфера, благодать, яку Бог дає в цьому відпусті, дійшла до всіх наших домівок і перемінила нас і нашу державу, наш народ.

Акція «Папа для України» ще не завершилася, вона триває, хіба що зараз вона модифікується, більше скеровується на дітей, постраждалих внаслідок війни. Як саме вона продовжуватиметься — думаю, найближчим часом Апостольський Престол через Апостольську нунціатуру оголосить. Однак бажання Святого Престолу її продовжувати є. Я маю надію, що я не буду її вести, це буде робити хтось більш досконало чи професійно. Але напевно ті потреби, які є, — Церква про них чує і хоче на них відповісти.

Єпископ Едвард побажав Божого благословення всім читачам і слухачам сайту CREDO, на який він час часто заходить і читає.

Святий Яків Старший (Зеведеїв) — головний покровитель Іспанії.

У Західній Церкві св. Якова вшановують як покровителя Іспанії та Португалії, а також як покровителя боротьби з ісламом. Він — покровитель лицарських орденів, опікун паломників. На Сході його вшановують як покровителя рибалок, які молиться до нього про успішну риболовлю і сприятливі вітри. Також його визнають своїм покровителем аптекарі, робітники, жебраки, воскових діл майстри і капелюшники.

Киріє елейсон
Христе елейсон, Киріє елейсон.

Христе, почуй нас.
Христе, вислухай нас.

Отче Небесний, Боже, змилуйся над нами.
Сину, Відкупителю світу, Боже,
Духу Святий, Боже,
Свята Трійце, Єдиний Боже.

Свята Маріє, Царице Апостолів, молися за нас.
Царице мучеників
Святий Апостоле Якове
Сину Зеведея
Брате святого Апостола Йоана
Готовий на поклик Господній
Покликаний Ісусом на учня
Вибраний Апостолом
Ти, що все покинув заради Ісуса
Сину грому
Вибраний своїм Учителем
Свідку воскресіння доньки Яїра
Захоплений чудесним уловом риби
Присутній при Преображенні Господньому
Ти, що був з Ісусом у Гетсиманському саду
Свідку Страстей і смерті Господніх
Вірний Христові аж до кінця
Переслідуваний за Ісуса

Голово Єрусалимської Церкви
Ти, що сяєш вірою і побожністю
Приятелю Христа
Який зносив погорду і приниження
Досконалий у вбогості
Прикладе апостольської ревності
Невтомний паломнику
Опікуне вдів і сиріт
Повний любові до ближнього
Який простив свого зрадника і ката
Який здобув його для Христа
Убитий мечем за віру
Перший Мученику серед Апостолів
Підтримуй лицарів у боротьбі з ворогами
Покровителю лицарського ордену
Опікуне прочан
Дієвий наш захиснику в боротьбі зі злим духом
Надійний наш Покровителю перед Богом
Покровителю Іспанії і Португалії

Агнче Божий, що береш гріхи світу, Господи, прости нас.
Агнче Божий, що береш гріхи світу, Господи, вислухай нас.
Агнче Божий, що береш гріхи світу, помилуй нас.

Молися за нас, святий Апостоле Якове,
Щоб ми удостоїлися обітниць Христових.

Молімося.

Всемогутній вічний Боже, який мученицькою кров’ю святого Якова освятив перші плоди священства Твоїх Апостолів, вчини, аби Твоя Церква була зміцнена його визнанням віри і завжди раділа його заступництву.

Господи, опікуйся Твоїм людом і бережи його, аби, підтриманий допомогою святого Якова Апостола, він був угодний Тобі своїми ділами і служив Тобі у свободі духа. Дай нам, просимо Тебе, Господи, наслідувати у нашому житті віру і вчинки Твого слуги, святого Якова Апостола, аби, вірні Тобі у вірі та любові, ми гідно служили Тобі своїми ділами. Котрий живеш і царюєш на віки вічні.

Амінь.

Образ: Сімоне Кантаріні, “Святий Яків у славі”, XVII століття

Виступаючи під час дебатів Ради Безпеки ООН, присвячених ситуації на Близькому Сході, архієпископ Бернардіто Ауза вказав на важливість відновлення ізраїльсько-палестинських переговорів, згадавши про гуманітарну кризу в Сирії та Ємені, та закликав припинити торгівлю зброєю.

У вівторок, 23 липня 2019 р., Постійний спостерігач Святого Престолу при структурах ООН у Нью-Йорку архієпископ Бернардіто Ауза виступив на відкритих дебатах Ради Безпеки ООН на тему «Близький Схід і Палестинське питання», повідомляє Vatican News.

Подолати атмосферу недовіри

Нещодавно Спеціальний координатор ООН із мирного процесу на Близькому Сході Ніколай Младенов заявив про небезпечну ескалацію насильства в Газі та постійні конфлікти на Західному березі річки Йордан. Посилаючись на цю заяву, архієпископ Ауза наголосив: брак порозуміння між обома сторонами, а також внутрішні поділи створюють атмосферу недовіри.  

Цей брак довіри, що його «підживлює небезпечна риторика й екстремістська ідеологія», може, на жаль, швидко перерости в насильницькі акти, які виставляють на ризик життя неповинних людей, і палестинців й ізраїльтян, і негативно впливають на весь регіон.

Підтримка палестинських біженців

Підкреслюючи необхідність конкретних дій, ватиканський дипломат зазначив: завдяки фінансовій підтримці з боку Агентства ООН з питань підтримки та працевлаштування палестинських біженців на Близькому Сході (UNRWA), міжнародна спільнота й надалі забезпечує палестинським біженцям доступ до навчання, охорони здоров’я та інших основних послуг — щоб ситуація не стала нестерпною. Він вказав на високий рівень безробіття та обмежені перспективи для молодих поколінь, а також на те, що харчів та води бракує дедалі сильніше.

Відновити переговори

Представник Святого Престолу при ООН наголосив, що гуманітарна та економічна допомога є життєво важливими для створення умов для переговорів — але, попри це, вони не можуть замінити самих переговорів. 

«Політична воля й конструктивний діалог, — додав він, — необхідні для створення умов для тривалого миру та всебічного й сталого вирішення. Важливим внеском, який держави-члени можуть зробити в цей час, є заохочення сторін повернутися до столу переговорів і надати їм простір та ресурси для того, щоб вони, пліч-о-пліч, взяли участь у діалозі як будівничі свого мирного майбутнього».

Гуманітарна криза в Сирії

Архієпископ Ауза підкреслив, що, обговорюючи проблеми Близького Сходу, не можна оминути увагою досі нестабільні регіони в Сирії, позначені високим ризиком погіршення гуманітарної кризи. «Ми не можемо бути глухими на волання тих, що не мають їжі, медичного догляду й шкіл, чи на волання сиріт, удів і поранених», — наголосив він. У цьому контексті архієпископ згадав лист Святішого Отця до Президента Асада, в якому Папа висловив глибоке занепокоєння гуманітарною ситуацією в Сирії.

Ємен: припинити продаж зброї

Архієпископ Ауза згадав також про погіршення гуманітарної ситуації в Ємені. Ватиканський дипломат вказав на важливість прийняття резолюції Ради Безпеки ООН від 15 липня 2019р. про відновлення місії ООН на підтримку договору про Ходейд, як необхідного кроку для забезпечення припинення вогню та доступу до засобів життєвої необхідності.

Архієпископ наголосив також на необхідності бути послідовними:

«Як можна робити красномовні заклики до миру на Близькому Сході й навіть долучатися до гуманітарної допомоги, — зазначив він, — водночас дозволяючи продаж зброї в цьому регіоні?»

Паростки надії в Іраку

Згадуючи про Ірак, де населення стало жертвою страшних злочинів з боку так званої Ісламської держави Іраку та Леванту (ІДІЛ), доповідач зазначив: з’явилися паростки надії, бо «країна прямує шляхом примирення та відбудови». Він підкреслив важливість того, щоб «міжнародна спільнота й надалі підтримувала та шукала будь-які можливості для переговорів і мирного вирішення теперішньої кризи в регіоні Перської затоки».

Поширювати культуру толерантності

Цитуючи на завершення «Документ про загальнолюдське братерство задля світового миру та спільного співжиття», представник Святого Престолу при ООН наголосив, що тепер, більше ніж будь-коли, потрібно сприяти «діалогові задля культури толерантності, прийняття інших та мирного співжиття, що може дати вагоме зменшення багатьох економічних, соціальних, політичних та екологічних проблем, які тяжіють над значною частиною людства».

Сьогодні Церква вшановує св. Якова, апостола. Серед учнів Христа його називали Старшим; імовірно йшлося не про вік чи позицію серед апостолів, а про час покликання. Яків походив із Витсаїди, разом із Йоаном вони «працювали» на батька, Заведея, який мав човен і займався рибальством.

Яків був учнем Йоана Хрестителя. Господь вирізнив його з‑посеред інших, разом із Петром та Йоаном, роблячи їх свідками найважливіших моментів євангельської історії: воскресіння доньки Яїра, Преображення, молитви у Гетсиманії. Пропонуємо дізнатися 10 цікавих фактів про цю непересічну особистість.

Читайте також: Апостол, який не боявся питати. 5 фактів про святого Тому

1. Сім’я

Яків був сином рибалки Заведея та Саломеї, однієї з жінок, що постійно супроводжували Ісуса в дорозі.

Варто придивитися ближче до цієї жінки, яка в тогочасному суспільстві віднайшла в собі мужність залишити дім і піти за Христом. Дослідники вважають, що саме вона стояла під хрестом Ісуса з Марією та іншими жінками, а на світанку в неділю разом із двома Маріями поспішала до гробу Ісуса, аби дізнатися, що Його там нема. І врешті‑решт Саломея була серед жінок, які розповіли переляканим апостолам, що Христос воскрес.

Його братом — імовірно, молодшим, був святий Йоан. Він також запрагнув від життя чогось більшого, ніж латати сіті, й пішов за Христом (Мт 4, 21‑22).

2. Матусин синок?

Такого висновку можна дійти, читаючи Євангеліє: мати синів Заведея просила Христа, аби вони сіли праворуч та ліворуч від Нього в Божому Царстві. Звісно, це не сподобалося іншим апостолам. Вони ж пообіцяли, що питимуть чашу, яку питиме Спаситель, і приймуть хрещення, яке Він має прийняти. І свого слова дотримали!

Читайте також: 10 святих, які могли бути у кількох місцях одночасно

3. Сини грому

Таке прізвисько отримали Яків та Йоан, адже не пожаліли самарянського села, яке не прийняло Ісуса та Його учнів. Можливо, це була не єдина ситуація, коли апостол «показав характер» (Мк 3,17).

Цікаву думку висловив Фридерік Брюс, один із найвизначніших біблістів ХХ століття: саме виявом рішучого характеру та запальної вдачі Якова стала його мученицька смерть. Адже і Петро, і Яків були в’язнями Ірода Агрипи І: «Петро тоді втік, а Яків — загинув», — пише Ф. Брюс, роздумуючи над тайною Божого провидіння. Можемо лише здогадуватися, як повівся тоді Син грому, якщо цар наказав його стратити. За деякими легендами, сам Ірод стяв голову апостолові.

До речі, про мучеництво Якова згадує також Біблія (пор. Діян 12, 1‑2).

4. Пастир Церкви в Єрусалимі

Апостол Яків став на чолі спільноти християн в Єрусалимі. «Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами», — читаємо у книзі Діянь Апостолів (пор. Діян 1, 13).

Голос Якова став вирішальним під час Єрусалимького собору: «А як вони замовкли, озвався Яків і мовив: “Мужі брати, вислухайте мене! Симон розповів, як Бог спершу навідався до поган, щоб узяти з-поміж них народ для імени його. З тим згоджуються і слова пророків, як написано: а після цього я повернуся і відбудую намет Давида занепалий; я його руїну відбудую і знов його поставлю, щоб решта людей Господа шукала, і всі народи, на яких призване ім’я моє, – каже Господь, що чинить це,йому відоме споконвіку”. Тому я думаю, що не треба турбувати тих із поган, що навертаються до Бога, але їм приписати, щоб стримувалися від нечистот ідольських, від розпусти, від задушеного та від крови. Мойсей бо з давен-давна має по містах своїх проповідників, що його читають у синагогах щосуботи» (Діян 15, 13‑21).

Читайте також: 7 фактів про святого Миколая, які вас здивують

5. Мученництво

Яків — перший з апостолів, хто загинув за віру (44 р. н.е). На місці його мучеництва зараз височіє базиліка на його честь. За легендою, цього апостола стратив особисто Ірод Агрипа. Мучеництво Якова згадується в Діяннях Апостолів. Кістки черепа апостола зберігаються в соборі св. Якова в Єрусалимі.

Климент Александрійський пише, що коли апостола вели на страту, його зрадник, побачивши мужність, із якою той ішов на смерть, підійшов до нього, впав навколішки у розкаянні та визнав, що також вірує у Христа. Їм обидвом стяли голови.

6. Якуб, Сантьяґо, Дієго, Жак, Джеймс, Хайме, Шеймус

Все це варіанти імені Яків у різних країнах. Арамейською Яків означає «п’ята; той, хто тримає за п’яту». Яків — це молодший син Ісаака. За легендою, він тримав за п’яту свого брата Ісава, з яким народився в один день.

7. Легенди

Постать св. Якова апостола оповита легендами. Насамперед, нема документального підтвердження, що Яків коли‑небудь залишав Єрусалим, а він вважається апостолом Піренейського півострова. Деякі дослідники, спираючись на слова апостола Павла, який писав, що ніколи не хотів будувати на чужому фундаменті (Рим 15, 20), припускають, що святому йшлося саме про спільноти християн у Галіції, які заснував Яків.

Після мученицької смерті, за однією з легенд, учні викрали тіло апостола, доправили на корабель у Яффі, а звідти — до Галіції, де він проголошував Євангеліє. Королева‑язичниця, коли дізналася про прибуття човна з тілом Якова, дала двох диких биків, які б мали привезти тіло до міста. Бики були скажені та завичай використовувалися для тортур, проте вони втихомирилися, коли християни показали їм хрест.

Ще одна легенда розповідає, що тіло апостола загубилося в дорозі. Монах‑пустельник на ім’я Пелайо, який жив у тій околиці, побачив зірку, яка привела його до нетлінного тіла апостола. Ця легенда пояснює також значення назви міста Сантьяго‑де‑Компостела: з лат. Campus Stellae — «місце, позначене зіркою».

8. Участь у битві, якої не було

Святий Яків — покровитель Реконкісти, руху визволення Піренейського півострова від мусульманського панування. За легендою, святий став на чолі християнського війська, яке боролося проти мусульман під Клавіхо. Битва між королем Астурії Раміро І та мусульманами відбулася 23 травня 844 року неподалік Клавіхо, міста на півночі Іспанії. За легендою, астурійці розгромили своїх противників саме завдяки появі святого. Окремі історики ставлять під сумнів реальність цієї битви, адже археологічних знахідок з місця бою, які б його підтверджували, нема. Звідси ще один титул апостола: Сантьяго Матаморос  — Яків Мавроборець.

9. Перші об’явлення Богородиці

За легендою, св. Яків молився на березі річки Ебро, поблизу сучасної Сараґоси, коли на стовпі побачив Богородицю. Це перші в історії об’явлення Богородиці. Марія просила апостола повернутися до Єрусалима.

10. Апостол‑паломник

Святого часто зображають як кремезного чоловіка в одязі паломника, в капелюсі та з посохом у руках. Апостол Яків віднайшов шлях на Іберійський півострів і тут проповідував Євангеліє. Його життя було мандрівкою: залишивши «батька й сіті» на березі Тиверіадського моря, він більше не повернувся додому. Спочатку ходив за Христом, а після Його воскресіння долав сотні кілометрів, аби проповідувати Благу Вість.

Сьогодні гріб апостола Якова в Сантьяґо‑де‑Компостела — мета паломників з усього світу. Люди йдуть шляхом св. Якова, аби зустрітися з собою і Богом. Часто на Каміно можна зустріти навіть невіруючих. Це найвідоміший паломницький маршрут у світі, що сягає корінням ІХ століття. Минулого року шляхом св. Якова пройшли 301 036 чоловік.

Нещодавно, 20-23 липня 2019 р., в Україні побував архієпископ Томмазо Капуто, єпископ Помпеї в Італії. Його візит був пов’язаний з відпустовими урочистостями в Бердичеві, які він очолив.

Ми попросили архієпископ про розмову. Варто нагадати, що Помпеї знані в усьому католицькому світі як санктуарій Божої Матері Розарію, а також завдяки Помпейській новенні, яка щораз більше набирає популярності.

— Отче архієпископе, це Ваш перший візит в Україну. Так склалося, що Ви мали нагоду очолити відправу відпустової Святої Меси в Бердичеві, який є найважливішим марійним санктуарієм для римо-католиків України. Яке враження справила на Вас ця молитовна зустріч?

— Візит в Україну для мене є великим пережиттям. Під час урочистостей у Бердичеві я отримав прекрасний досвід віри. Для мене було зворушливо бачити людей похилого віку, цілі сім’ї, а також багатьох молодих людей і дітей, які ревно молилися. По них було видно, що свою зустріч із Марією вони переживають із непересічною інтенсивністю. Це виглядало так прекрасно.

— Ееселенціє, Ви — єпископ Помпеї, в центрі якої стоїть санктуарій Божої Матері Розарію. Він має непересічну історію. Пов’язаний із Бартоло Лонго — мирянином, який після навернення став таким великим шанувальником Марії, що аж заснував санктуарій Божої Матері Розарію. Яку роль Марія може відіграти на нашому шляху до Бога?

— Бартоло Лонго втратив віру під час навчання. Він віддалився від Бога так сильно, що почав із Ним боротися. У певний момент свого життя пережив навернення. До Бога його привела Марія. Він став Її великим шанувальником, а особливо цінував розарієву молитву. Бартоло Лонго зрозумів, що Марія для нього є провідницею і вчителькою духовного життя. Також він відкрив христологічний вимір цієї молитви. То не Марія стоїть у центрі молитви розарію, а Син Божий — Ісус Христос.

Майже на сто років пізніше, 2002 року, св.Йоан Павло ІІ проголосив Апостольський лист про значення розарієвої молитви — «Rosarium Virginis Mariae». У цьому листі він п’ять разів процитував блаж.Бартоло Лонго, нагадуючи про христологічний вимір Розарію. Папа пояснив, що, молячись Розарій, ми споглядаємо обличчя Христа очима Марії. Медитація над розарієвими таємницями занурює нас у Євангеліє та робить нас здатними до діла євангелізації.

— Санктуарій у Помпеях нині знають багато людей, завдяки чому дедалі популярнішою, також і тут, в Україні, стає Помпейська новенна. Що такого незвичного в цій молитві?

— Помпейську новенну написав і пропагував Бартоло Лонго, виходячи з розповіді Фортунати Агрелл, яка була чудесно зцілена. Об’являючись їй під час хвороби, Марія звеліла їй молитися розарій протягом 54 днів. Коли вона виконала веління Марії, була зцілена. Це стало початком Помпейської новенни.

Як єпископ Помпеї, можу засвідчити, що до нашого санктуарію неустанно з усього світу надходять свідчення про незвичайну дієвість цієї молитви.

— В якому вимірі блаж. Бартоло Лонго може бути для нас прикладом святості?

— Це людина, яка навернулася. З людини, дуже далекої від Бога, антиклерикала і служителя сатани, він став ревним християнином. Пам’ятаючи про людей, яких він знав особисто і які жили далеко від Бога, після свого навернення він запрагнув привести їх до Бога. Пропагував розарієву молитву і заснував санктуарій Божої Матері Розарію в Помпеї. При цьому він знав, що віра без учинків — мертва. Тому заснував поблизу виховні доми для дітей в’язнів, опікувався сиротами, відкривав школи і майстерні, надаючи також робочі місця для убогих людей з околиці. Бартоло Лонго може бути для нас сьогодні прикладом людини, яка, живучи глибокою вірою, не втікала від проблем цього світу, а старалася їх зрозуміти й на них відповісти через конкретні ініціативи, які він не втомлювався започатковувати.

— В Італії та багатьох інших країнах Європи нині мешкає чимало українців. Чи, на Вашу думку, їхня присутність може духовно збагатити мешканців тих країн, де вони живуть?

— В Італії зараз мешкає дуже багато громадян України. В Помпеї та сусідніх містах їх близько 3 тисяч. Ми надали у їхнє розпорядження один із храмів, де вони можуть молитися своєю мовою. В нашій дієцезії є один український священник і працюють сестри-черниці з України. Провадяться заняття з катехизму. Українська діаспора — дуже жива спільнота, але це також спільнота, яка страждає через еміграцію. Українці — люди релігійні, які стараються жити християнськими цінностями. Завжди, коли з ними зустрічаюся, нагадую їм, щоб для нас, італійців, вони були прикладом християнського життя. Сьогодні у західній Європі ми всі, також і українці, що тут мешкають, зобов’язані свідчити про те, хто ми є як християни. Емігранти з України також можуть ділитися з нами своєю вірою, і так між нами та ними відбувається обмін духовними дарами. Це дуже важливо і служить реєвангелізації Європи.

— Щиро дякую Вам, отче архієпископе, за розмову!

Префект Конгрегації католицької освіти здійснив візит у Перу, де взяв участь у церемонії вступу на посаду нового ректора місцевого Папського католицького університету, повідомляє Vatican News.

Кардинал Джузеппе Версальді підкреслив: фундаментальні критерії праці католицьких вищих навчальних закладів — це діалог між вірою та розумом у пошуку правди; служіння не тільки Церкві, але й усьому суспільству, щоб воно могло цілісно розвиватися й боротися з несправедливістю і маргіналізацією; а також свідчення, сповнене любові.

Католицькі університети повинні, з одного боку, уникати того, щоб займати оборонну позицію, яка перешкоджає справжньому діалогу, а з іншого — не скорятися спокусі секуляризації, яка провадить до уніфікації поглядів, релятивістського та індивідуалістичного бачення, додав ватиканський ієрарх.

Префект Конгрегації католицької освіти зауважив, що завдяки новим статутам і домові з Апостольським Престолом університет Перу знову отримав титул «папського» і «католицького», втрачений 2012 року.

Важливим принципом функціонування університету, відзначив кардинал Версальді, є його вкоріненість у життя й культуру перуанського народу. Це потребує особливої єдності й співпраці з місцевою Церквою, за повної поваги до автономності навчального закладу, що прописане в його статутах.

Папський католицький університет у Перу був заснований 1917 року, а його діяльність була канонічно затверджена Апостольским Престолом. Починабчи з 1967 року ця установа кілька разів змінювала свою назву без узгодження з Ватиканом. 2012 року університет був позбавлений права іменуватися папським і католицьким з огляду на зміни, внесені у статут без погодження з ватиканською Конгрегацією католицької освіти, які завдавали значної шкоди інтересам Вселенської Церкви. Два роки тому статути університету були ґрунтовно переписані, а Папа Франциск створив комісію для дослідження цієї справи та повернення університетові його колишніх титулів. Нові статутні документи Університету Перу були затверджені Конгрегацією католицької освіти 1 липня 2019 року.

Заступником новопризначеного директора стала журналістка з Бразилії, яка майже чверть століття працює у ватиканських медіа.

Папа Франциск призначив віце-директором Ватиканського прес-центру д-ра Крістіану Мюррей. Про це повідомлено у четвер, 25 липня 2019 року, повідомляє Vatican News.

З понеділка 22 липня до виконання своїх обов’язків приступив новопризначений директор Ватиканського прес-центу Маттео Бруні.

Крістіана Мюррей народилася 1962 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Вона — випускниця факультету ділового адміністрування та маркетингу Папського католицького університету Ріо-де-Жанейро. Від 1995 року працювала в Радіо Ватикану, пізніше інкорпорованому до Дикастерію в справах комунікації. Вона висвітлювала, зокрема, місіонерську діяльність Церкви у світі, займалася теле- та радіохроніками папських богослужінь і зустрічей, супроводжувала Римських Архієреїв у їхніх Апостольських подорожах. Від 2018 року співпрацює з Генеральним секретаріатом Синоду єпископів у приготуванні до Спеціальної асамблеї, присвяченої амазонському регіонові. Крім італійської та португальської, володіє іспанською, французькою та англійською мовами.

Крістіана Мюррей замінила Палому Гарсію Овехеро, яка зараз працює в Лондоні. У ватиканських медіа Палома співпрацювала в тандемі з Грегом Берком.

«Я сприйняла це повідомлення емоційно. Для журналістів Департаменту комунікації це велике визнання нашої щоденної роботи — наблизити Євангеліє світу», — наводить слова д-ра Крістіани Vida Nueva.

Зі свого боку, префект «Дикастерію спілкування» Паоло Руффіні сказав, що «обрання жінки з коренями в Бразилії та з відкритим поглядом на світ демонструє бажання створити команду, яка може розмовляти мовою тих, хто нас слухає. Я впевнений, що Крістіана, яка стільки років працює у Ватикані та чий професіоналізм і людяність завжди цінувалися, зробить фундаментальний внесок у служіння, яке ми всі стараємося надавати Церкві».

Керівництво санктуарію Божої Матері Розарію у Фатімі заявило про намір провести дослідження об’явлень 1917 року та переказаного тоді дітям послання про навернення і покуту.

Місцевий ректор о.Карлос Кабесіньяс пояснив, що нові студії мають служити поглибленню знань щодо «явища поширення фатімського послання у світі».

На думку отця-ректора, є неустанна потреба проводити дослідження у різних галузях науки, причому стосуються вони не тільки теології, філософії чи релігієзнавства. «Надалі чимало питань, які стосуються Фатіми, вимагають пояснень. Ми хочемо заохочувати вчених і мотивувати їх, щоб бралися до таких досліджень, і взагалі наближати до нашого санктуарію людей науки», — заявив о.Кабесіньяс.

Ювілей сторіччя Фатімських об’явлень, сказав він, мав дуже великий вплив на початок різноманітних досліджень стосовно цього місця марійного культу і послання, що лине звідти. Отець-ректор нагадав, що останнім часом санктуарій, разом із кількома вищими навчальними закладами Португалії та Іспанії, розпочав дослідження стосовно місця Фатімських об’явлень у літературі, географічних дослідженнях, а також у вивченні культур та міграцій.

Може здаватися, що Папа — як глава Католицької Церкви в усьому — має добре заробляти.

Відповідальність за Церкву, обов’язки глави держави, численні подорожі заслуговують також нагороди, чи не так?

Чутки про те, що св. Йоан Павло ІІ встановив «гідну заробітну плату» для понтифіків з’явилися 2001 року. Їх одразу спростував у тодішній речник Апостольського Престолу Хоакін Наварро-Вальз: «Папа ніколи не отримує і ніколи не отримував зарплати».

Варто згадати, що Папа Франциск належить до Ордену єзуїтів, а тому складав обітницю вбогості.

Понтифік не отримує щомісячно конкретної суми на свої витрати, однак Ватикан оплачує його подорожі, кошт проживання та харчування.

Святіший Отець може розпоряджатися резервами благодійного фонду і часто витрачає великі суми на допомогу вбогим.

Раз на рік, в урочистість свв. апп. Петра і Павла, вірні в усьому світі збирають пожертви на підтримку діяльності Апостольського Престолу. Цьогоріч 500 000 долларів із цих коштів Папа Франциск пожертвував, аби підтримати 75 000 мексиканських мігрантів.

Таким чином, Понтифік наслідує самого Христа, який також не отримував зарплати. Протягом своєї публічної діяльності Він був залежний від щедрості людей, серед яких перебував.

Переклад CREDO за матеріалами: Aleteia

Кінематограф не боїться банальностей, адже з року в рік пропонує тисячі на перший погляд схожих історій зі щасливим закінченням.

Комедії, мелодрами чи детективи, в яких у хороших людей все буде добре, закохані возз’єднаються, а лиходіїв покарають, не набридають глядачам. Навіть попри те, що глядачі, ймовірно, від самого початку здогадуються, чим усе закінчиться. Чому ж так приваблюють передбачувані фільми? Кожен із них пропонує свою версію щастя, і таких версій може бути безліч.

«Хороший рік» — якраз один із тих «щасливих фільмів»: тут розмірковують про радість, гармонію, життєві цінності. Й ні на секунду не виникає сумніву в тому, що головний герой зрештою все вирішить правильно й усі будуть щасливі. Не варто чекати тут складного сюжету чи драматичних моментів. Мабуть, тому стрічка має стільки несхвальних відгуків критиків: у рецензіях її називають передбачуваною, непереконливою і навіть нудною. Наприклад, критикиня з «The Spectator» написала, що це «не так хороший рік, як хороший позіх». З іншого боку, серед глядачів фільм має досить високий рейтинг. Можливо, причина цього — у певній емоційній гарантії: сідаючи за перегляд, ми точно знаємо, як почуватимемося за дві години.

Фільм, знятий за мотивами роману Пітера Мейла, розповідає про успішного біржового трейдера, який покинув кар’єру в Лондоні, щоби стати виноробом. Звісно, до цього його спонукали певні обставини. Головний герой, Макс Скіннер, сам називає себе черствим і бездушним, адже найважливіше для нього — це гроші. Коли помирає його дядько Генрі, Макс думає лише про те, як вигідніше продати маєток із виноградниками у Провансі, що дістався йому у спадок. Але, приїхавши до Франції, він мимоволі поринає в дитячі спогади, пов’язані з дядьком і цим маєтком.

Дитиною Макс був мрійником, умів бачити й цінувати красу й хотів стати фокусником або гравцем у покер. З огляду на його «фокуси» на біржі можна сказати, що певною мірою це дитяче бажання збулося. Фільм не розповідає, що сталося з героєм, але дорослий Макс — це повна протилежність Макса-дитини. У житті дорослого Макса немає справжньої радості, є лише зверхність і сарказм. Це підкреслює візуальний ряд фільму: похмурий Лондон, де всі сцени зняті в холодному світлі, а на противагу цьому — соковитий і життєрадісний Прованс із сонячними пейзажами, у спогадах такий самий, як і в реальності.

Генрі Скіннера племінник запам’ятав парадоксальною, але мудрою та щасливою людиною: «Генрі був загадкою: любив Лондон, але жив у Франції; любив жінок, але так і не одружився; любив пригоди, але я не бачив його далі ніж за двісті метрів від цього місця». Спочатку Макс не піддається цим сентиментальним подорожам у дитинство, проте згодом розуміє, що його місце — саме серед цих виноградників, яким дядько присвятив усе життя. Безумовно, такий фільм неможливо уявити без красивої історії кохання: у Провансі Макс зустрічає Фанні, яка виявляється ще й героїнею його спогадів.

Мабуть, наймудрішою постановою режисера було на роль чарівної та трохи божевільної француженки запросити Маріон Котіяр, фільм із якою, здається, просто не може бути поганим. А чудово зображена атмосфера Провансу — сонце, лаванда, вино й неквапне життя маленького містечка — робить «Хороший рік» ідеальним вибором для перегляду влітку, під час відпустки. Це один із фільмів, яким начебто вдається передати запахи.

Цікаво, що, хоча книжку написав англієць Пітер Мейл, автором ідеї був режисер фільму Рідлі Скотт. Такого сюжету не чекаєш від того, хто зняв «Чужого», «Гладіатора» й «Ганнібала». Та й Рассел Кроу в ролі гострого на язик англійця-ловеласа не здається вкрай переконливим. Утім, фільм вийшов теплий, розслаблений і трохи бешкетний, як і сам Прованс. Рідлі Скотт додав цій майже «ванільній» історії образності та свого фірмового гумору. Щоб розгледіти це, треба відволіктися від передбачуваної фабули та придивитися до того, про що говорять деталі.

По-перше, це флешбеки в дитинство, де дядько жартівливо передає племінникові життєву мудрість. Саме Генрі навчив Макса його кредо: мільйон — це те, що допоможе «послати всіх». Може виникнути враження, що саме тоді зародився цинізм героя, але цьому суперечить одна деталь: дитиною він щасливий, дорослим — ні. Це, власне, один із головних мотивів фільму: успіх і щастя не завжди дорівнюють одне одному, а через неправильний життєвий вибір можна втратити себе.

По-друге, це іронічна історія з вином, яке виготовляють у маєтку. Вино, яке Макс куштує, щойно потрапивши туди, огидне на смак. Проте пізніше виявляється, що винороб Скіннерів тільки вдавав, що виноградники в жахливому стані, щоби Макс не зміг продати їх. Насправді ж тут виробляють легендарне дороге вино «Coin Perdu» – «Загублений куточок». Це також своєрідна метафора життя Макса: від фальшивого, несмачного напою до справжнього й цінного вина, до «істини, закоркованої у пляшки».

Нарешті, варто звернути увагу на роль, яку в фільмі відіграє вода. Уперше Макс і Фанні, ще діти, зустрічаються біля басейну. Вдруге, вже дорослі, — біля того самого басейну, проте за дещо інших обставин: старе, занедбане болото, у яке падає Макс, знову вказує на стан його теперішнього життя. Але Фанні вдирається в цей світ із потоком чистої води й допомагає йому прокинутися. Літній Прованс зображений здебільшого сонячним, проте у фільмі двічі дощить: під час побачення з Фанні й під час продажу маєтку. Це ситуації, у яких Макс усвідомлює, що він загубив у гонитві за грошима й незалежністю. І хоча можна подумати, що наприкінці фільму герой змінюється, насправді він просто знаходить те, що втратив: справжнього себе.

Юлія Карпицька, Verbum