Пропоную розглянути 5 способів, як добре пережити (прожити!) Святу Месу. Причому зосередженість — не найважливіший із них!

Ми часто себе винуватимо за те, що недостатньо уважно брали участь у Святій Месі. Говоримо про це на сповіді, а вирішуючи виправитися — наступного разу напружуємося, щоб зосередитись. І що? А нічого… Наші думки й надалі нас не слухаються.

Але є способи, як не залишитися на рівні неслухняних думок, а на практиці «поліпшити» нашу участь у Євхаристії.

1.Прочитати месальні читання вдома.

Вам напевно траплялося, почувши заклик «Слово Господнє», раптом усвідомити, що поняття не маєте, про що було Євангеліє. Цього можна уникнути. Достатньо буде вдома прочитати месальні читання дня заздалегідь. Вони повсюди доступні в мережі (наприклад, у закладці «Літургійні читання» під головним банером сайту CREDO). Можна читати відповідні уривки з Біблії, користуючись скороченнями, вказаними в більшості католицьких календарів, які ми купуємо собі щороку. Зрештою, можна купити календар із надрукованими читаннями на кожний день.

2.Прийти на 10 хвилин раніше.

При багатьох важливих нагодах — наприклад, коли йдемо на концерт, на виставу, — ми воліємо бути на місці ще до початку події. По-перше, щоб нічого не втратити, а по-друге, щоб не заважати іншим, входячи в останню мить. Чому ж Меса має бути винятком? Окрім того, час на втихомирення й відповідне налаштування може бути ключовим для всього відповідного пережиття.

3.Скласти собі свої молитви

У ході Меси є моменти тиші, короткі перерви, коли можна подумки помолитися в різні способи: акт покути, заклики «Молімося», жертвування, консекрація, до Причастя та особливо — після нього. Це можуть бути завжди ті самі молитви, наші особисті звернення до Бога, які творять певний ритуал і «заякорюють» нас у літургії, допомагаючи бути «тут і тепер» і не розпорошуватися думками.

4.Використовувати голос.

Це дуже допомагає! Особливо з того погляду, що під час Меси найважливішим є не зосередження, а чинна участь. Свідоме використання голосу робить так, що думка охочіше слідує за словами. Коли щось відбувається тільки в нашій голові й ми не виражаємо це жестами або словами, то навіть складно говорити про участь. Ну а крім того — «хто співає, той двічі молиться».

5.Іти до Причастя.

Коли ми потрапляємо на урочистий прийом, то не пригоститися можна тільки з однієї причини: ми нічого не їмо, бо хворі. Але рідко хто згадає таке свято як вдале… Може, це добра аналогія? Тим більше що на цю хворобу маємо дієві ліки.

Але не сповідайтеся під час Меси.

А тим більше — не плануйте цього заздалегідь! Меса — це не час для сповіді. Найчастіше значна частина богослужіння в такому разі проходить «обік» вас. Якщо у вас на сумлінні тяжіє гріх, який робить для вас неможливим прийняття Причастя — висповідайтеся загодя, щоб недільна Євхаристія була насправді вашим святом, а не часом покути! Якщо ви регулярно ходите на Святу Месу і регулярно сповідаєтеся, то тим більше не повинні квапливо поєднувати ці два таїнства.

Літургія — це дійсність, у яку ми можемо включитися всієї своєю людською природою. Часто ми переоцінюємо інтелектуальний аспект, забуваючи про те, що маємо також і тіло. Але, парадоксально, поглиблюючи розуміння цього, ми більше включаємося в перебіг літургії. Тому варто знати, в чому ми беремо участь і який сенс це все має.

Переклад CREDO за: Марек Ройчик ОР, Dominikanie

Людина, яка живе в гомосексуальному зв’язку, не може бути прийнята до колективу, що формує молодь у католицьких школах.

Надання праці тому, хто живе незгідно з католицьким ученням про подружжя, ранить католицьку сутність. Таку позицію висловила архідієцезія Індіанаполіса у США, на чолі якої стоїть архієпископ Чарльз Томпсон, повідомляє Vatican News.

Виступ ординарія архідієцезії викликав критику також і всередині католицьких кіл США. Як повідомляє найсвіжіша статистика Pew Research Center, понад 60% людей, які вважають себе католиками, підтримують так звані одностатеві подружжя.

«Позиція більшості не визначає правду», — сказав архієпископ Томпсон. «Церква вже дві тисячі років вчить, що подружжя за своєю природою заплановане Богом як зв’язок однієї жінки та одного чоловіка», — додав ієрарх.

Натомість медіа «розкрутили» історію Лейтона Пейна-Елліота, якого звільнили з роботи в кафедральному ліцеї по 13 роках праці. Він подав на архідієцезію до суду за дискримінацію та втручання в учительський контракт. Своєю чергою, його партнер, із яким Пейн-Елліот уклав цивільний шлюб всупереч волі єпископа, зберіг свою посаду вчителя в іншій католицькій школі. Проваджена єзуїтами Brebeuf Preparatory School, за словами архієпископа Томпсона, тим самим втратила свій католицький статус. Однак керівництво школи вважає таку оцінку необґрунтованою і формально розірвало співпрацю з архідієцезією.

Архідієцезія Індіанаполіса вже два роки вимагає, щоби в учительських контрактах було вміщено пункт, що люди, яких приймають на роботу в католицьких осередках, зобов’язуються дотримуватися вчення Церкви. На території архідієцезії — майже 70 шкіл, у яких — наприклад, у минулому шкільному році — навчалося 23 тисячі учнів. Верховний суд Сполучених Штатів постановив, що релігійні організації для своїх вчителів, професійних радників та інших співпрацівників мають право визначати, яка поведінка є неприйнятною та суперечною з тим, що проголошує їхня релігія.

З 5 по 12 серпня в Яблуниці (Івано-Франківська обл.) відбудуться реколекції для молоді під назвою «Подорожую з Маленьким Принцем».

Реколекції скеровані на інтегральний розвиток особистості молодої людини через читання Святого Письма і тренінги з психології.

Контакт: с. Анна 067 25 95 372
Подія на Фейсбуку: тут

Записи тривають до кінця липня.

Обов’язково взяти з собою записничок і Святе Письмо.

Католицька Церква в Німеччині налічує понад 23 млн членів, що становить майже 28% мешканців цієї країни (27,7%). Ці дані стосовно 2018 року подала Конференція єпископату.

В оприлюдненому документі згадується, що спільнота Католицької Церкви у Німеччині поділена на 27 дієцезій, у яких функціонують понад 10 тисяч парафій (10045), що на 100 парафій менше, ніж у 2017 році. В парафіях служать понад 13 тисяч священників (13285), що майже на 300 менше, ніж у попередньому році. Зросла (на 19 осіб) кількість сталих дияконів, їх є 3327 чоловік, повідомляє Vatican News.

Якщо йдеться про сакраментальне життя, то у 2018 році трошечки (на 266) зросла кількість подружжів, укладених у Церкві; їх було 42789. Натомість Хрещень і Перших Причасть уділено менше, ніж у 2017.

Найбільшу занепокоєність викликають дані стосовно виходу з Католицької Церкви. За 2018 рік католицьку спільноту в Німеччині покинули майже на 50 тисяч чоловік більше, ніж за 2017-й. Бути в Церкві відмовилися 216078 чоловік (за попередній рік із Церкви вийшло трохи більше за 167 тисяч осіб).

Одна з виняткових рис, які часто трапляються у членів великої сім’ї, — це почуття повної єдності між братами й сестрами.

Вочевидь, і між ними бувають сварки; але там є також місце для любові, яку розділяють від найстаршого до наймолодшого. І для взаємного впливу теж.

Така ситуація склалася в сім’ї Гіннебушів. Коли Вільям (1908-1981), найстарший із 10 дітей, пішов до домініканців, шестеро інших незабаром пішли за його прикладом.

Закінчивши в Оксфорді вивчення історії захистом докторського ступеню, з особливим дослідженням історії Ордену Проповідників, брат Вільям став фахівцем у цій галузі. Він написав (окрім численних інших праць) книжку «Домініканці: короткий нарис історії». Його наймолодший рідний брат, пізніше — брат Фред в ордені, пояснює, що брат Вільям не зумів закінчити цю книжку до своєї смерті. Він працював «до самого кінця», щоб представити історію ордену.

Можливо, з почуття обов’язку — або поваги до тяжкої праці брата, — брат Фред зі ще одним домініканцем узяли на себе труд не тільки завершити цю книжку, але й актуалізувати її, щоби створити «критичний і точний опис» Ордену Проповідників.

Почасти завдяки виконаній праці в допомогу старшому братові, брат Фред міг виголосити чимало лекцій на тему домініканської історії. Після вражаючої навчальної кар’єри він служив в Immaculate Conception та в Leonine Commission — групі вчених, яка має важливе завдання критичних видань писемної спадщини св.Томи Аквінського. Наймолодший із родини Гіннебушів, він помер не так давно у 95-річному віці як останній з братів, які відіграли цілісну роль у пролитті світла на Орден Проповідників, якому вже минуло 800 років.

Двоє інших братів, які теж вступили до домініканців, — це Пол і Альберт. Коли Пол (1917-2002) був у середній школі, він вирішив вступити до тієї самої спільноти, що й Вільям, старший на дев’ять років. Коли він зрештою оголосив це сім’ї, мати сказала: «Ти не мусив мені казати. Я завжди знала, що ти це зробиш; усі ці роки знала», — як написано в його некролозі. Брат Пол став проповідником і релігійним письменником.

Брат Альберт Гіннебуш, який народився 1911 року, був єдиним із братів-ченців, хто не дожив до сивого волосся. Він помер, маючи заледве 46 років. Був активним діячем спільноти Пресвятого Імені на півдні Штатів.

Беручи до уваги, що четверо братів стали домініканцями, вже не дивує факт, що три сестри Гіннебуш стали домініканками. Сестра Клара, вихователька, с.Регіна Анна і с.Дорота мешкали в монастирі св.Марти в Огайо. Інші троє — Раймунд, Джозеф і Мері — заснували свої сім’ї.

Коли брат Фред помер, добігла кінця історія незвичайного сімейства. Але завдяки своїм старанням в Ордені Проповідників вони житимуть для наступних поколінь — у своїх працях.

Переклад CREDO за:Aleteia

Вона коротка, налічує заледве кілька аркушів. Можна її прочитати повністю за 20 хвилин. Але це треба робити щодня і протягом цілого року.

«Таємниця щастя» — це збірка 15 молитов авторства св. Бригіди Шведської.

Свята Бригіда була дружиною фельдмаршала королівського двору і матір’ю вісьмох дітей. По смерті чоловіка, повністю віддавшись покуті, аскезі та вчинкам милосердя, вона отримала благодать численних об’явлень. Одним із них було видіння Ісуса, розіп’ятого на хресті, вкритого ранами; Він стікав кров’ю — однак набагато більше страждав через людську нечутливість і погорду. Відтоді св. Бригіда стала ширити культ Страстей Господніх і Пресвятого Серця Ісуса.

Свята залишила по собі невелику, але промовисту спадщину: «Небесні об’явлення» і оту прославлену «Таємницю щастя».

Неспокійне наше серце…

Ствердження, що кожна людина прагне і шукає щастя, це трюїзм. На жаль, найчастіше ми вбачаємо щастя в речах, які приносять певне задоволення, але завжди ненадовго. Щоб я був здоровий, щоб мав кращу роботу, щоб я одружився (вийшла заміж), щоб я мав власне помешкання, щоб я схудла, щоб я купив авто… — нам постійно здається, що такі зміни принесли б нам омріяну радість. Тим часом, коли цього вдається осягнути, щастя від цього триває недовго. Що становить таємницю тривалого щастя? На це вказують усі святі, серед них і св. Августин, із його відомою фразою «Неспокійне серце людини, доки не спочине в Тобі», або св. Бригіда, яка просила: «Провадь мене шляхом досконалості».

Це — суть «Таємниці щастя» цієї містички. Отець Валеріан Мороз CSMA визначив його як «досконалість розумної істоти, яка повністю осягнула свою мету. Для людини найвищою метою є повнота благ, чиста радість і задоволення найшляхетніших натхнень».

Отож, коли мова про щастя в духовному вимірі, то згадуються разом поняття «повнота» і «досконалість». Неможливо бути щасливим наполовину або тільки трошки щасливим, а трошки нещасливим. Або ти повністю щасливий, або ні, й до цього стану провадить досконалість. Свята Бригіда запевняє, що, молячись написаними нею 15‑ма молитвами щодня упродовж цілого року, людина осягне певний ступінь досконалості. Чому вона дозволяє собі такі сміливі прогнози, які мають стосуватися кожного без винятку? Тому що це, згідно з об’явленнями, які затвердив папа Бенедикт XIV, їй обіцяв сам Ісус.

Не тільки для «святих»

Обітниця осягнення певного рівня досконалості — це одна з обітниць, числом 21, складених Ісусом св. Бригіді для тих, хто практикуватиме цей молебень. Їх, як бачимо, багато, а їхній рід вказує на те, що вони можуть бути поміччю для:

► тих, що навернулися.

Як каже обітниця: «Якби хто жив 30 літ у гріху, але потім сокрушеним серцем відмовляв би побожно ці молитви або принаймні взяв постанову їх відмовляти, Господь відпустить йому його гріхи». Тут ми знову маємо довіритися нашій вірі, згідно з якою гріх відбирає щастя, а навернення його відбудовує.

► тих, що бояться смерті й чистилища.

Аж 9 обітниць безпосередньо стосуються нашої смерті й життя вічного. Ісус, серед іншого, обіцяє щасливу, спокійну смерть, після таїнства покути і прийняття Святого Причастя, до яких людина встигне приготуватися. Ісус заповідає, що Він особисто прийде по душу, яка відправила молебень «Таємниці щастя», і введе її до особливої слави небес.

► тих, хто хоче мати певність, що їхні молитви будуть вислухані.

«Людина ця отримає все, про що попросить Господа Бога і Пресвяту Діву», — обіцяє Ісус. Вочевидь треба пам’ятати, що наші прохання мають бути згідні з волею Божою: вони не можуть завдавати жодної кривди ближнім або нам самим — а щодо цього останнього ми досить часто, на жаль, маємо думку інакшу, ніж Господь Бог.

► тих, хто має ворогів.

Чи є на світі хоч одна людина, яка могла би зі стовідсотковою впевненістю ствердити, що ніхто не бажає їй зла? Ісус же тим, хто молиться «Таємницю щастя», обіцяє захист він неприятелів, а у зіткненні — перемогу над ними.

► тих, хто переживає за своїх близьких.

Якщо твоя дитина провадить аморальне життя або чоловік/жінка чи батьки «тримаються здалека» від Церкви — цими молитвами випросиш для них навернення. Ісус визначає, що 15 грішників з-посеред близьких того, хто молиться, будуть навернені. Також 15 душ буде звільнено з чистилища. Певна річ, що до цих п’ятнадцятьох можеш зарахувати й себе.

Це тільки вибрані нагороди за відправлення молебню св. Бригіди. У її часи, коли ще не було друку, ці тексти переписували для єпископів, королів, університетів, монастирів, бібліотек. Для нас це вже легко доступне, але чи ми цим скористаємося?

Перша молитва

О Ісусе Христе! Предвічна солодкість усіх, хто Тебе огортає любов’ю. Радість, що перевищуєш усіляке щастя й очікування, істинне Спасіння і Надіє кожного грішника. Ти, який об’явив, що найбільшим Твоїм задоволенням є перебування поміж людьми, так що з любові до них Ти прийняв людську природу, як настав час. Згадай, о Ісусе, всі страждання, знесені для нас від моменту зачаття, а зокрема під час Твоїх святих Страстей, як це передбачив віковічний задум Божий і як вирішила воля Всевишнього.

Пригадай собі, Господи, що, встановлюючи Євхаристійну Вечерю разом з учнями, обмивши їм ноги, Ти дав своє Пресвяте Тіло й дорогоцінну Кров, а вділяючи утішення, із притаманною Тобі добротою заповідав своє близьке Страждання. Згадай той сум і гіркоту, що їх Ти у змученій Душі відчув, визнаючи найближчому оточенню: «Тужить душа моя аж до смерті».

Згадай усі страхи, неспокої та болі, що їх Твоє чутливе Тіло зазнало перед розп’яттям, коли, втретє помолившись, обливаючись кривавим потом, Ти був зраджений Твоїм же учнем Юдою, арештований Вибраним народом, звинувачений фальшивими свідками, несправедливо засуджений трьома суддями просто перед урочистим святом Великодня, тобто Пасхи. Згадай, що прив’язано Тебе до стовпа і роздерто Твоє тіло бичами, що Тебе оголили, здерши одяг, і вдягнули в інше вбрання на осміяння, що Тебе коронували терном і в руку вклали тростину, що заслонили Тобі очі й лице, били в обличчя і обзивали.

У пам’ять про всі ці зневаги й болі, які Ти витерпів у час перед Стражданням Хреста, дай мені перед приходом смерті пережити істинне сокрушення серця, щиру й повну сповідь, відправити гідну покуту й отримати відпущення всіх гріхів. Амінь.

Отче наш…
Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Друга молитва

О Ісусе! Істинна свободо Ангелів, Раю чистого щастя, згадай відразу та смуток, які Ти відчував, коли неприятелі оточили Тебе, як роз’юшені леви, і тисячами зневаг, ляпасами, каліченням та іншими вигадливими муками змагалися у завдаванні страждань. Заради тих тортур і безміру зневаги, благаю Тебе, Божественний Спасителю, визволи мене з пут усіх ворогів видимих і невидимих, а, розточуючи наді мною благословенну опіку, провадь мене шляхом досконалості до вічного спасіння. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Третя молитва

О Ісусе! Сотворителю неба і землі, якого ні одна річ не може охопити ані обмежити, Ти, який охоплюєш і об’єднуєш усіх своєю міццю, згадай гіркий біль, що його Ти відчував, коли кати, прив’язуючи Твої святі руки й ноги до хреста, пронизали їх наскрізь грубими, затупленими цвяхами. Розтягуючи Тебе з нечуваною жорстокістю на хресті, неситі Твоїх страждань, вони кидали зневаги на всі боки і, даючи вихід своїй люті, збільшували Твої Рани, завдаючи додаткових катувань.

Заради безміру страждань, яких Ти зазнав під час розпинання, дай мені Твою святу боязнь і Твою істинну любов. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Четверта молитва

О Ісусе! Небесний Лікарю, вознесений на хресті, аби наші рани зцілити Твоїми, згадай побиття й перелами, яких Ти зазнав у членах своїх, так, що кожен з них був якимось чином пошкоджений. Від стіп до голови не знайдено місця та Твоєму Тілі, яке не було би вкрите ранами. У такому стані приниження, забуваючи про власні страждання, Ти не переставав молитися до Отця за неприятелів словами: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять!»

Силою цього безмежного Милосердя й на спомин про цей біль, зроби, аби пам’ять про Твої гіркі Страсті привела нас до досконалого сокрушення і принесла відпущення усіх скоєних гріхів. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

П’ята молитва

О Ісусе! Дзеркало віковічного Сяйва, згадай смуток, якого Ти зазнав, коли, у світлі Божого пізнання роздумуючи над призначенням тих, що мали бути відкуплені завдяки заслугам Твоїх святих Страстей, Ти бачив разом із цим величезні натовпи приречених, які йшли на засуд через різні гріхи. Жаль було Тобі цих нещасливих людей, розгублених і в розпачі.

Через це безмежне співчуття і милосердя, а особливо через зворушливу доброту, виявлену сокрушеному розбійнику, співрозіп’ятому на Голготі, коли Ти сказав до нього: «Нині будеш зі Мною в раю», — благаю Тебе, о солодкий Ісусе, прояви милосердя до мене, грішного, у годину смерті. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Шоста молитва

О Ісусе! Милостивий і жаданий Царю, згадай болі, які Ти відчув, коли, нагий як бідняк, прикутий до хреста, повис на цьому дереві ганьби, висміяний і погорджений. Усі Твої родичі й друзі покинули Тебе, окрім коханої Матері, яка вірно стала біля Тебе в годину конання. Ти ввірив Її своєму вірному учневі, кажучи до Пресвятої Діви Марії: «Жінко, ось син Твій!», а до святого Йоана: «Ось Мати твоя!»

Благаю Тебе, о мій Спасителю, заради меча болю, що тобі прошив душу Твоєї Найскорботнішої Матері, співвідчувай зі мною в усіх бідах і труднощах, як тілесних, так і духовних, аби я їх усі подолав у житті, а зокрема в останню годину перед приходом смерті. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Сьома молитва

О Ісусе! Джерело невичерпного змилування, який із глибокою любов’ю вимовив на хресті тугу: «Прагну!» Це було прагнення спасіння роду людського. Прошу Тебе, о мій Відкупителю, розпали прагнення наших сердець, аби ми витривало, в усіх щоденних обов’язках, прагнули до досконалості. Згаси в нас повністю пожадання тіла і жадобу світу. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Восьма молитва

О Ісусе! Солодкосте сердець, неосяжна Доброто, заради гіркої жовчі та оцту, яких Ти скуштував на хресті з любові до нас, вчини, аби ми гідно приймали Твоє Тіло і Твою безцінну Кров — ліки та втіху нашим душам, під час земного паломництва і в годину смерті. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Дев’ята молитва

О Ісусе! Королівська Чесното, Радосте духа, згадай той біль, що Ти терпів, коли, занурений у смуток через наближення смерті, зневажений і висміяний Вибраним народом, покинутий Твоїм Отцем, Ти голосно волав: «Боже Мій, Боже Мій, чому Мене покинув?»

Закликаю Тебе, о мій Спасителю, заради пережитої тривоги, щоб Ти мене не покинув у час страждань і тривог, які викликає наближення смерті й суд Божий. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Десята молитва

О Ісусе! Ти, який є Початком і Кінцем усіх речей, Життям і Вершиною чеснот, згадай, що то через мене Ти був занурений у незмірні болі. Через цей безмір страждань, викликаний жорстокими Ранами, що їх завдали Тобі гріхи світу, навчи мене дотримуватися зі справжньою любов’ю Твоїх заповідей, бо вони для тих, хто Тебе любить, становлять легку і єдину дорогу до спасіння. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Одинадцята молитва

О Ісусе! Незглибиме джерело Милосердя благаю Тебе, у пам’ять про Твої Рани, чий пронизливий біль доходив до мозку костей і виповнив усі Твої нутрощі, вирви мене, нещасного, з гріха і укрий мене у глибині тих Ран перед розгніваним обличчям Справедливості, аж доки мине Твоє обурення і справедливий гнів. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Дванадцята молитва

О Ісусе! Джерело правди, Любове, що увінчуєш усі сили духа, Знаку єдності розірваний, і замучений сильним витоком Крові, що гідна прославлення; згадай незліченні Твої рани, які вкрили Тебе від стіп до голови. О незмірна й тотальна скорбото, яку Ти зніс у своєму пречистому Тілі з любові до нас. Ісусе Христе, що Ти міг більшого учинити для мене? Чого Ти ще не звершив?

Заклинаю Тебе, о мій Спасителю, всі свої Рани познач дорогоцінною Кров’ю в моєму серці, аби я міг у ньому безперестанно читати біль і любов Твої. Вчини, щоб через моє припадання до Твоїх Страстей відбився у моїй душі плід Твоїх страждань. Нехай Твоя любов зростає в ній щодня до часу, аж я стану перед Тобою, Скарбе всіх благ і всіх радостей! О солодкий Ісусе, дай мені у житті вічному те, про що Тебе благаю. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Тринадцята молитва

О Ісусе! Віковічна Потуго, Царю безсмертний і нездоланний, згадай скорботу, які Ти зносив, коли покинули Тебе усі сили, як тілесні, так і духовні, коли, схиляючи голову, Ти ствердив: «Сповнилося». Благаю Тебе, Господи Ісусе, через повну вичерпаність і гнітючий неспокій, яких Ти зазнав перед сповненням діла Відкуплення, змилуйся надо мною в останню годину життя, коли душа моя буде у муках, а серце повне тривоги. У Тобі покладаю надію. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Чотирнадцята молитва

О Ісусе! Єдиний Сину Отця, Сяйво й Виразе Його істоти, згадай сердечне і смиренне вручення себе Отцю в довірливих словах: «Отче, у Твої руки віддаю духа Мого». І тоді Ти сконав. Але хоч Тіло, скалічене і зрошене Кров’ю, віддаючи останній подих, перестало жити, Твоя Божественна міць відкрила джерело Милосердя і вилила джерело відкупительних благодатей для людства.

Через цю дорогоцінну смерть і всі її обставини благаю Тебе, Царю Святих, зміцни мене і підтримай у боротьбі проти сатани, тіла і крові, аби я, померлий для світу, жив тільки Тобою і для Тебе. Прошу гаряче, прийми в годину смерті мою паломницьку душу вигнанця при брамах вічності. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

П’ятнадцята молитва

О Ісусе! Символізований життєдайною лозою, згадай рясно пролиту Кров, яка щедро випливла з Твого Тіла, як вино із дозрілих грон у давильні.

Пробитий списом солдата, Ти пролив усю Кров і Воду, до останньої краплі. Висячи високо на хресті, з опалою Пресвятою Головою, Ти став як жмуток висхлої мірри, безвладний, здерев’янілий, без сліду життя назовні та всередині Тіла, аж до мозку костей.

Заради гірких Страстей і заради пролитої дорогоцінної Крові благаю Тебе, о солодкий Ісусе, порань моє серце благодаттю, аби сльози покути й любові стали для мене вдень і вночі такими потрібними, як хліб щоденний. Наверни мене цілковито до себе, аби моє серце утворило для Тебе постійне помешкання, або моя мова була Тобі милою, а кінець життя був увінчаний надією на зустріч із Тобою в Раю, де я міг би Тебе славити і благословляти навіки разом з усіма святими. Амінь.

Отче наш… Радуйся, Маріє…
Заклик: Ісусе, Любове моя, будь прославлений і змилуйся наді мною!

Анна Каїк, DEON

Американський католицький портал Crux стверджує, що після свого обрання на папу в 2005 році Бенедикт XVI запропонував тодішньому архієпископові Буенос-Айреса кардиналу Хорхе Маріо Берґольйо посаду Державного секретаря Апостольського Престолу.

Однак майбутній Папа Франциск відмовився. Згідно з цією інформацією, Бенедикт XVI хотів, щоб кардинал Берґольйо допоміг йому в очищенні Римської курії.

Портал посилається на Францискового знайомого з тих часів, коли він був архієпископом Буенос-Айреса. Отець Фернандо Міґенс, колишній ректор духовної семінарії в Сан Мігелі, в передмісті аргентинської столиці, згадує, що вже «Павло VI дуже страждав від зіпсованості в Апостольському Престолі».

«Я знаю, що Йоан Павло ІІ також дуже страждав через це, але постановив, що його пріоритетом буде місія. Бідний Бенедикт [XVI] пробував цьому противитися, і щоби щось зробити, запропонував Берґольйо, що поставить його Державним секретарем, але Хорхе відмовився», — каже священник.

Як пише Crux, чутка про пропозицію кардиналові Берґольйо посади ватиканського держсекретаря з’являється вперше. Однак — нагадує ватиканська кореспондентка порталу, Інес Сан Мартін, — уже «під кінець понтифікату Йоана Павла ІІ говорилося, що аргентинський кардинао міг би отримати високу посаду у Ватикані». Ветеран італійських ватиканістів Сандро Маджістер писав 2002 року, що після його входження у роботу засідань Синоду єпископів 2001р. деякі церковні достойники хотіли прикликати кардинала Берґольйо до праці в Римі, на що він сам тоді нібито відповів «Я би помер в курії».

Попри відмову, на думку джерел порталу Crux, стосунки Бенедикта XVI з кардиналом Берґольйо мали особистий характер і були позначені глибокою повагою. Не названий на ім’я колишній співпрацівник кардинала стверджує, що скільки разів Берґольйо їхав до Рима, «він міг піти до папи майже без прохання про аудієнцію». Також вони мали звичай «регулярно, інколи навіть раз на місяць», розмовляти по телефону.

Британський письменник Остін Айвере, автор (серед іншого) книжки «Пророк. Біографія Франциска, радикального папи», сказав, що «кардинал Берґольйо мав у Римі репутацію хрестоносця, який бореться із зіпсуттям, і папа Бенедикт дуже високо його цінував, тому ідея попросити його про те, щоб був державним секретарем, виглядає правдоподібною». А якщо так було, то «Берґольйо вчинив мудро, що відкинув цю пропозицію», бо «без авторитету папи, який стоїть за реформою, зробити її неможливо».

Crux вважає «добре задокументованим» факт, що кардинал Берґольйо був кандидатом на папу вже 2005 року, але тим, хто пропонував його кандидатуру, він сказав, щоби підтримували кардинала Ратцінґера.

AFP PHOTO / ARTURO MARI / OSSERVATORE ROMANOOSSERVATORE ROMANO

Літургійні читання східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 24 липня

Притча про гірчичне зерно показує контраст між малістю зернятка та зростом рослини, що народить дерево, в якому гніздяться птиці. Малість зернятка підкреслює аспект непомітності й навіть розчарування на початках приходу Божого Царства. Прихід Ісуса мало відповідає очікуванням, що їх євреї мали стосовно Месії.

Притча про закваску вчить нас, що Царство Боже присутнє у світі як закваска, яка повністю його переображує.

Царство Небесне не має таких початків, які омріяли собі любителі апокаліпсисів — чи на які чекав народ. Воно входить в історію майже непоміченим, але ще себе проявить. Царство Небесне у своєму історичному початку є гірчичним зерном, але не буде таким у кінцевій стадії. Але притча є обітницею втіхи і розради для тих, хто не міг побачити у справі Христа реалізацію месіанських очікувань.

Притча ілюструє факт (месіанську дію Ісуса), але передусім пояснює закон (парадоксальність дії Бога). Вона підкреслює, що Царство проявить себе не тільки незважаючи на свої скромні початки, але власне задля них.

Те, що було згіршенням, насправді є таємницею Божого задуму. Малість і слабкість не запевняють майбутнього успіху, але все ж таки вони є його необхідною умовою. Слабкість людей Царства є їхньою силою, бо лише так вони віднайдуть у Бозі впевненість і підтримку. Царство буде великим у слабкості (пор. 2Кор 12,9).

Треба, щоби віруючі позбулися своїх земних забезпечень, стали убогими, смиренними, слабкими, щоби Церква зібрала тих, кого хотів у ній бачити її Засновник. Хто приймає Царство як гірчичне зерно, має привести свою душу у відповідність до уроку цього малого зернятка.

Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.

Підтримайте автора роздумів — «Скинію»! Картка ПриватБанку: 4731 2191 0117 4856 або через систему LiqPay.
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com

Римо-катол.: 24 липня (довільний спомин)

Святого, якого сьогодні згадує Церква—ШарбеляМаклюфа,—почали називати святим ще за життя, навіть до того, як він пішов до монастиря. З дитинства. Тоді ще не Шарбеля, а Юсефа Маклюфа, четвертої дитини селян Антуана і Бригітти Маклюфів із високогірного ліванського села Біква Кафра. Шарбелем (Сарбелієм) він став, приймаючи чернечі обіти. Це ім’я, яке Юсеф узяв на честь антіохійського мученика ІІ століття, складається з двох коренів, що означають: «цар» і «Бог». А Святіший Отець Павло VI, який здійснив його беатифікацію і канонізацію, назвав Шарбеля Маклюфа «найбільшим святим XX століття». Про сенс цих слів, які — з огляду на те, що святий народився і помер у ХІХ столітті, — можуть видатися дивними, скажемо пізніше. А поки все по порядку …

Родина, в якій 8 травня 1828 року з’явився на світ майбутній святий, належала до Маронітської Церкви і була побожною, працьовитою та аскетичною. Зароблене важкою селянською працею витрачалося тільки на те, що справді було потрібне. Мабуть, тому й жили трохи заможніше, ніж сусіди. Усією сім’єю відвідували Службу Божу, суворо дотримувалися визначених постів, не пропускали церковних свят. Особливою шаною в своєму домі Маклюфи оточували Діву Марію. Пам’ятаючи про свій батьківський обов’язок, Антуан і Бригітта передавали віру своїм дітям. Звісно, усім без винятку, а не тільки одному Юсефові. Але Юсеф, здавалося, приймав це «винятково», не так, як інші. Виховувані у вірі його брати, як і інші його ровесники, залишалися дітьми, з їхніми іграми й гучними забавами. Юсеф ніколи не брав у них участі. Був мовчазним, а коли молився — його обличчя набувало зовсім не дитячого виразу. Якось він відшукав на схилі гори вузьку печеру, спорудив там щось на кшталт вівтаря, поставив образ Божої Матері і, узявши з собою запас шматочків ладану, ревно молився в цьому своєму першому «скиті». Саме тоді його почали називати «святим». У цій печері, що стала для Юсефа місцем особистих зустрічей із Богом, він почув голос Ісуса Христа, який кликав іти за Ним.

Часто можна почути: «Щоби присвятити своє життя виключному служінню Христу, потрібно залишити все». Сенс слова «все» кожен може визначати по-своєму. Але, безумовно, це те, що пов’язує людину зі світом. Комусь це вдається повністю, комусь — ні. Юсеф Маклюф, щоби зробити найважливіший крок свого життя, повинен був залишити всіх: вітчима, матір, братів, дівчину, яка вважала себе його нареченою. Він пішов із дому, не попрощавшись із матір’ю: знав, що прощання буде важким, і не хотів завдавати матері зайвого болю. Він не мав із собою ні їжі, ні мапи, йому ніхто не пояснив, як через дику й безлюдну місцевість потрапити до монастиря, в якому він ніколи не бував. Але він мав інше: палке прагнення служити Господу і віру в те, що коли Бог того хоче, то сам вкаже правильну дорогу без мапи і чиїхось пояснень. І одного ранку Юсеф побачив з вершини гори характерні черепичні дахи з вежами і хрестами. Тоді йому було 23 роки.

Роки новіціату в монастирях того часу не було легкими. Ні для кого. Не були легкими вони і для Юсефа, хоч і був він загартований нелегкою працею на землі.В той історичний період, коли Ліван перебував під владою Османської імперії, маронітські монастирі не були виключно релігійними осередками, хоча цього головного напрямку ніколи не втрачали. Навколо монастирів було зосереджене культурне і економічне життя нації, тут вперше впроваджувались найновіші на той час технології ремісництва й землеробства. Тому, крім звичайних чернечих обов’язків — спільних молебнів по кілька разів на день і богослужінь опівночі, — весь день доводилося працювати фізично: пасти худобу, працювати у винограднику, виконувати столярні роботи, приносити з гір величезні камені та обробляти їх. Тим же, хто дивились на нього збоку, здавалося, що він не знає втоми.

Через два роки новіціату, у 1853 році, Юсеф склав чернечі обіти, взявши ім’я Шарбель. Після священницьких свячень16 років служив у монастирі св.Марона.

1875 року Шарбель отримав дозвіл на пустельницьке життя. Він оселився на горі Аннай, поблизу монастиря, у печері, яка носить ім’я святих Петра і Павла. В цій печері майбутній святий провів 23 роки. Ці роки називають роками самітницького життя. Але чи правильно називати самітницьким життя у повній відданості Богові? До нас, які живемо в нинішні часи, дійшли свідчення тих, перед чиїми очима проходило життя Шарбеля. Як його життя в монастирі, так і його пустельницьке життя. Він міг протягом чотирьох-п’яти годин без перерви молитися, стоячи навколішках; звертатися до нього в цей час було марно: його єднання з Богом було таким глибоким, що світ для нього переставав існувати. Не залежно від пори року, носив один і той самий зношений одяг, який згодом змінила волосяниця з металевим ланцюгом; ніколи не вдягав головного убору, не розпалював багаття, щоб зігрітися, не їв м’яса і не пив вина, спав на кам’яній плиті, підклавши під голову загорнуте у ганчірку поліно. А головне: він завжди мовчав, молячись подумки, — уста відкривав тільки тоді, коли відправляв Службу.

До нашого часу також дійшли розповіді про дивні події, що траплялися з Шарбелем, які не можна назвати інакше як чудом. Ось одна з них.

Якось дехто зі співбратів вирішили «пожартувати» над Шарбелем і замість олії налили води в його лампу. А потім здивовано побачили … світло в його келії. Злякавшись, «жартівники» — тепер їм було вже не до жартів! — зізналися в усьому отцеві-настоятелю. В келії Шарбеля заправлена водою лампа світила, а в келії настоятеля відразу згасла. До слова: дозвіл на пустельницьке життя Шарбель отримав саме після цього випадку.

Іншого разу під час спільної молитви в приміщення, де молились ченці, вдарила блискавка. На Шарбелі загорівся одяг, але він був так глибоко занурений у молитву, що цього не помітив. Коли до нього підбігли перелякані співбрати, він здивовано підвів на них очі і… ніби нічого не сталося, продовжив молитися.

Були й інші подібні випадки, але набагато більше чудес за заступництвом сьогоднішнього святого сталося після його відходу до вічності. Його земне паломництво завершилося в Надвечір’я Різдва 1898 року. Вісьмома днями раніше, під час Служби Божої, його тіло було розбите інсультом і паралічем. Весь час, до останньої миті земного життя, Шарбель перебував у повній свідомості.

На початку ХХ століття Маронітська Церква звернулась до Апостольської Столиці з проханням про беатифікацію Шарбеля Маклюфа. Процес збирання і розгляду інформації про життя ліванського подвижника і чудеса за його заступництвом, як і в більшості подібних випадків, тривав довго. П’ятого грудня 1965 року Шарбель Маклюф був проголошений блаженним, а 9 жовтня 1977 — зарахований до грона святих.

У різних джерелах можна прочитати або почути, що тільки зафіксованих чудес за заступництвом святого було близько двадцяти тисяч(!). А скільки таких, що про них не відомо? І не варто з’ясовувати, справді це так, чи це перебільшення. Краще згадати, що сам Шарбель ніколи не прагнув бути «чудотворцем». Його бажанням — найбільшим, і мабуть, єдиним, — було не чудеса робити, а виконувати Божу волю. Він казав: «Царство Боже існує. Кожна людина покликана реалізуватися в ньому. До нього веде одна дорога: Ісус Христос. Щоб пройти шлях до Його царства, потрібна лише любов. Ми маємо любити одні одних безкорисливо, безумовно і безмежно. Щоб ця любов зростала, ми маємо через молитву і прийняття Євхаристії зануритись у джерело, яким є сам Ісус Христос». Дорогою до Бога для нього, як бачимо, була любов. Любов, а не «чудотворення». І цією дорогою він прагнув вести людей до Христа. До Христа, а не до себе. Цього прагнув у земному житті; цього, можна бути впевненим, прагне і тепер, у небесній славі.

А для визнання його святим вистачило і трьох чудес, що їх визнала ватиканська комісія. Перше з них: зцілення ліванської черниці Марії Абель Камарі в 1950 році. Вона мала важку форму виразки шлунку і параліч правої руки. Друге — це зцілення ліванського коваля Іскандера Убеїда. Коли він працював, в його праве око потрапив уламок розпеченого металу і він повністю осліп на це око. Лікарі, які його оглядали — а серед них були і професори Бейрутського медичного університету, — були одностайні: зір відновити неможливо, метал випалив очні тканини. У 1950 році Іскандерові приснився монах, який обіцяв зцілити його, якщо той його відвідає, і написав на піску своє ім’я — «Шарбель». Чи прийняв коваль це всерйоз, чи просто вирішив спробувати, — адже він не мав що втрачати! — але на могилі Шарбеля в Анайському монастирі побував. Повернувшись, ліг спати, а прокинувшись наступного ранку, помітив, що добре бачить на обидва ока. Факт чудесного зцілення підтвердила й медична комісія.Третє чудо — зцілення сирійської жінки Маріан Асаф Ауад, у якої шлунок, кишківник і горло були уражені раком. У 1965 році вона відвідала могилу Шарбеля і злоякісні пухлини повністю зникли.

Нерідко, а точніше сказати — майже завжди, у таких випадках знаходяться «скептики», які намагаються «спустити» чудо на землю: довести, що нічого «чудесного» не відбулось, а якщо зцілення не може пояснити медицина — це результат звичайного самонавіювання. Можливо, якісь зцілення і можна пояснити таким чином, але не вищенаведені. Адже ніяке самонавіювання не знищить тканини злоякісних пухлин і, тим більше, не відновить тканини ока, спалені розпеченим металом.

Не пояснити самонавіюванням і ще одне підтверджене чудо, що сталося вже після канонізації. Мусульманська дівчина Хосн Мансур Ель-Мошер,у якої одна нога від народження була коротша, прикладала до неї землю з його могили. Обидві її ноги стали однакової довжини. Щоб нога витягнулась, необхідний був фосфат кальцію, з якого складаються людські кістки і який поза скелетом у чистому вигляді в організмі не існує. Самонавіюванням його не виробити. 

Тепер щодо того, чому папа Павло VІ назвав ліванського подвижника «найбільшим святим XX століття». Адже він жив у ХІХ столітті. Можливо, це тому, що в минулому столітті ставалися чудеса за його заступництвом? Але Святіший Отець міг припустити (і, напевно, припускав!), що чудеса можуть продовжуватись (і, скоріше за все, продовжуватимуться!) і в наступному, ХХІ столітті. Справа, скоріше за все, в тому, що могила Шарбеля об’єднала спільною надією людей різних вірувань. Були серед них католики і православні, вірні Вірменської Апостольської Церкви і протестанти, були й мусульмани. Шарбель став екуменічним святим, а його чудеса — своєрідним закликом до єдності та взаємної любові, до припинення ворожнечі і — якщо не братерського, то, принаймні, мирного — співіснування людей усіх віросповідань. А розвиток екуменізму і міжрелігійного діалогу припав саме на ХХ століття.

В Україні ім’я св. Шарбеля Маклюфа відоме серед католиків як західного, так і східного обрядів. Його реліквії знаходяться в соборі св. Олександра в Києві та храмі Христа Царя Всесвіту в Хмельницькиому (РКЦ), в соборі св. Юра у Львові та в церкві св. Анни в Бориславі (УГКЦ).

На завершення розповіді про «найбільшого святого XX століття», наведемо його слова: «Кожна людина, яка перебуває далеко від любові, — далека від Бога, далека від світу і далека від життя. Любов це єдиний скарб, який ви можете збирати на цьому світі й забрати з собою на той світ. Уся слава, праця, успіхи, скарби і здобутки, які, на вашу думку, ви отримали на землі, залишаться на цьому світі. Ви заберете з собою тільки любов. А якщо хтось прийде до Бога без любові, гірко про це пошкодує… Любов має царювати у ваших серцях, а покора — у ваших умах, адже зарозумілість провадить до гріха, а ненависть — до вічного засудження».

Римо-кат.: 24 липня (довільний спомин)

Велика княгиня Київська Ольга (890-989) знана найбільше за історично-літературною пам’яткою «Повість временних літ». Цей твір є більше пам’яткою літературною, ніж історичною, проте він закріпив у свідомості східних слов’ян образ цієї правительки – не дуже християнський, але що поробиш. Ольга правила Київською Руссю (не плутати з Росією) по смерті свого чоловіка, князя Ігоря, якого древляни вбили 945 року – за що, власне, вона їм і помстилася.

Канонізована східною Церквою, вона визнана й календарем Західної Церкви, і не без підстав. Починаючи з того, що до схизми ще було майже сто років, а отже, політичні ігрища у прославленні тих чи тих діячів держав і Церков ще «не ввійшли у гру». І закінчуючи тим, що, власне, є важливим у її житті: Велика княгиня Ольга є рубіжною постаттю як в історії формування Київської держави, так і в історії її християнізації.

Про походження Ольги є кілька версій; у певний період стало «зручно» вважати, що вона народилась у Пскові, що походила з роду князя Гостомисла тощо. Хоча саме ім’я Ольга (Хельга – «свята») є виразно варязьким, так само як імена слов’янських правителів тих часів: Ігор (Інгварр – «молодий воїн») та інші: Рюрик, Трувор (Тревор), Синевус (слов’янізоване Сеніус) та інші. Скидається на те, що «прийдіть і правте нами», скероване слов’янами до варязьких племен, було сказане цілком серйозно. Але після Ольги в історії вже немає варязьких імен: син її звався Святослав, внуками були святі Борис і Гліб, святий Володимир, а правнук – Ярослав Мудрий. А Київська Русь після неї, в Х-ХІ ст., стала міцною, розвиненою, цивілізованою європейською державою.

Княгиня Ольга прийняла в Константинополі хрещення 957 року, уклавши при цьому політичну угоду з імператором Константином Багрянородним. Ім’я вона собі вибрала за іменем імператриці Єлени, славної тим, що знайшла Хрест Господній. Календар знає її під попереднім ім’ям, можливо, щоб не плутати. Зрештою, Ольга також у певному сенсі «знайшла Хрест Господній».

Її державне правління було успішніше, аніж християнізація Русі. Ольга не зуміла передати віру своєму синові Святославу, але онуки, яких вона виховувала, рішуче прийняли віру в Єдиного Спасителя і «повернули державний корабель» на християнський курс. Бабусі, не забувайте, що навіть коли діти вас розчаровують, ви маєте шанс змінити історію в онуках…

Княгиня Ольга підтримувала контакти як зі східним, так і з західним центрами християнства; саме вона запросила 959 року (після відвідання Константинополя) єпископа та священиків від імператора Оттона І. Саме в той час «у граді Кия» побував св.Адальберт. Місія виявилася невдалою, 962 року священики полишили Київ. Політичні ігри вже вступали в дію на віросповідному полі, й царству Болгарському (Константинопольського впливу) було вигідніше мати Київ союзником, ну і так далі. Східний вплив переважив. Хоча варто зазначити, що й довго після офіційного проголошення розриву 1054 року Київ як держава підтримував стосунки з обома гілками християнства, вважаючи, що «непорозуміння між начальством» більше стосуються самого начальства, аніж християн на місцях.

Княгиня Ольга побудувала перші християнські храми на Русі (св. Миколая на Аскольдовій могилі, наприклад, св. Софії в Києві, храм Благовіщення у Вітебську, храм Пресвятої Трійці у Пскові). Її нетлінні мощі деякий час спочивали в Києві у Десятинній церкві, поки ще була церква.

Зображення Великої княгині Київської залишилося на фресці собору св. Софії в Києві.

Роздуми до Слова Божого на середу ХVI звичайного тижня, рік І

От вийшов сіяч сіяти (Мт 13, 3).

Зерно – це Слово Боже (пор. Лк 8,11). Кожне слово має свою силу. Ми нечасто приділяємо увагу до слів, які виповідаємо безпосередньо до людини чи в її присутності. Кожне наше слово має своє значення: може надихнути людину до життя, а може це життя забрати. Це може бути слово правди, яке вертає нас до реальності, хоча і робить боляче, а може бути підступне слово, хоча і солодке, яке врешті-решт приносить горе. Підступне слово диявола спонукало Єву до недовір’я Богові.

Бог же все створив своїм Словом, Його Слово дієве і дає життя. Друга Особа Пресвятої Трійці названа св. Йоаном Богословом Логос – Слово.

Зерно – це ще не плід, воно лише може принести плід. Воно несе в собі життя, яке може реалізуватись або ні. Так само думка, ідея, що приходить до нашого серця, може принести свій плід. Приміром жінка довіряє своєму чоловікові, аж ось її приятелька натякає: «А ти не думала чому твій чоловік постійно затримується на роботі?». Ця «приятелька» посіяла в її серці зерно недовір’я і підозри. Жінка мусить боротися з ним у своєму серці, щоб воно не проросло і не дало гіркий плід ненависті, гніву, ревнощів.

Євангеліє – це Добра Новина, Добрі слова, скеровані до кожного серця.

Поставмо собі сьогодні питання. Чи засіюю я свою душу цим добрим зерном Слова Божого? Чи не підкидую своїми обмовами в серця інших людей отруєне зерно? Що роблю із спокусами? Чи вмію розрізняти: де добре зерно, а де зле?

Римо-католицький календар

Свята Ольга (довільний спомин)

Святий Шарбель Маклюф (довільний спомин)

Середа ХVI звичайного тижня, рік І

Літургійні читання / Літургія Годин / Біблійні роздуми

Греко-католицький календар

Рівноап. Ольги, кн. Київської;
муч. Євфимії

Літургійні читання / Біблійні роздуми

11-й з черги фестиваль «Подих життя» розпочався сьогодні, 23 липня, у Тиврові на Вінниччині. Цього року в ньому беруть участь 97 молодих католиків.

До санктуарію, яким опікуються (та відбудовують його) отці-облати, з’їхалася молодь, щоби протягом тижня разом жити, молитися і спілкуватися.

Цьогорічний фестиваль проходить під гаслом «Майте відвагу жити для любові». Зустріч розпочалася зі Святої Меси, яку очолив настоятель Делегатури місіонерів-облатів в Україні о.Павло Вишковський.

Він наголосив, що Ісус цілих 10 разів каже слово «перебувайте». Отже, це дуже важливе слово! А де ми найчастіше перебуваємо? Сучасна молодь, звісно, — в інтернеті. Ісус каже: перебувайте в Мені! Гілки на рослинах, а також на виноградній лозі, як у Євангельському уривку, садівники обрізають заради користі: щоб був плід, і щоб сухі галузки не заважали самій рослині. Отець Павло наочно продемонстрував, як обрізають сухі галузки, на гілляці, яку йому принесли до амвону. Відтак наочнішим став образ, запропонований Ісусом: чи ми — зелені, живі гілки, а чи підсохлі галузки, які просто потребують бути відтятими?

Те, що не є повністю живим, відчувається як біль, — вів далі отець. Гілка, що засихає, або дитина, яка помирає ще в лоні, і тоді стається викидень… Тіло відторгає те, що в ньому «недостатньо живе». Хто ми у лоні Церкви? Наскільки ми живі і що з нами буде, якщо ми залишимося напівмертвими через свої гріхи?

Садівник очищує лозу, Бог очищує свою Церкву. Ми очищені насамперед Його Словом, і благословенні ті, хто його слухає, зокрема ті, хто приїхав на цей фестиваль. Залишилося постаратися, щоб до завершення днів фестивалю принести якийсь свій плід.

«Дозволь Богові очищувати тебе!» — закликав о.Павло. Це було немовби продовженням теми, що почалася зі вступним співом гімну фестивалю: «Я вибираю лиш Тебе». Дозволь Богові зробити тебе своїм «оригіналом», не копією чи підробкою.

Темою завтрашнього дня фестивалю буде сповідь. Це спосіб очищення заради того, щоб принести Богові справжній, непідробний, смачний плід.

Роздуми над Першим читанням на середу ХVІ Звичайного тижня, рік І

З Еліму рушила вся громада синів Ізраїля й прийшла у Сін-пустиню, що між Елімом та Синаєм, у п’ятнадцятий день другого місяця після їхнього виходу з Єгипетської землі. І нарікала вся громада синів Ізраїля на Мойсея та Аарона в пустелі.
Говорили до них сини Ізраїля: «О, коли б ми були повмирали від руки Господньої в Єгипетській землі, сидівши, було, біля казанів з м’ясом та ївши хліба досхочу! А то вивели ви нас у цю пустиню, щоб голодом поморити всю громаду».
І сказав Господь Мойсеєві: «Ось Я дощем зішлю вам хліб із неба, і виходитимуть люди, і збиратимуть щодня денну пайку, щоб випробувати їх, чи ходитимуть за Моїм законом, чи ні. Шостого ж дня нехай заготують, що принесли, і нехай буде вдвоє більше того, що збирають щодня».
І сказав Мойсей Аарону: «Промов до всієї громади синів Ізраїля: “Виступіть перед Господом, бо Він почув ваші нарікання”».
І сталось, як промовляв Аарон до всієї громади синів Ізраїля, поглянули вони на пустелю і побачили славу Господню, що явилась у хмарі.
Тоді Господь заговорив до Мойсея: «Чув Я нарікання синів Ізраїля. Скажи їм таке: “Ввечері їстимете м’ясо, а вранці насититеся досхочу хлібом, і пізнаєте, що Я – Господь, Бог ваш”».
І справді, ввечері сталось так, що налетіли перепелиці і вкрили табір, а вранці впала роса довкола табору. Коли ж роса зникла – ось на поверхні пустелі щось дрібненьке, крупчасте й тоненьке, мов іній по землі.
Побачили це сини Ізраїля та питають один одного: «Що це таке?» Не знали бо, що воно таке.
А Мойсей сказав їм: «Це хліб, що дав Господь вам на поживу».
Вих 16,1-5.9-15

Ізраїль бачив чудо переходу через море. Зовсім недавно. Важко зрозуміти їхні нарікання до цього, хоча вони бачили 10 кар. Але після такого визволення!.. Однак знову — нарікають. І як чудернацько! «Казани з м’ясом, хліба досхочу» — в Єгипті? Коли це таке було? Цибуля стала казаном із м’ясом. А як зрозуміти слова: «О, коли б ми були повмирали від руки Господньої в Єгипетській землі»? Господь хотів вашої смерті? Які дивні викривлення в пам’яті та в розумінні Бога!

«А то вивели ви нас у цю пустиню, щоб голодом поморити всю громаду». Хто винний? Інші! Вільні тілом, але не душею, знаходять причину свого незадоволення в інших. Якщо уважно вчитатися в текст, то Ізраїль має худобу (Вих 17,3; 19,13; 34,3). Він не помирає з голоду. Але думає, що це незабаром станеться. Люди хочуть бути щасливими, але коштом інших. Без зусиль, без труду. Вільними — але якщо хтось інший визволить мене.

Популярна гра — визначати жертву. Коли інші чи інше винні в усьому.

Треба рости. Закасай рукави — і до роботи!

Патрик Оліх OFM

Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія

Свята Ольго, ти була княгинею давньоукраїнської землі, Ти була рівноапостольною у проголошенні святої віри Христової в Русі-Україні. До Господа через тебе кличе ввесь наш народ, як до могутньої нашої заступниці в небі. Отож, свята княгине, опікуйся нами. Будь нам матір’ю в Небі, як була ти матір’ю українському народові на землі. Разом із нами випроси нам у Христа Спаса благодать, щоби в усіх наших родинах і в цілому народі шанувалося й славилося ім’я Боже та зберігались Божі заповіді й істини.

За нашими й твоїми молитвами, свята заступнице, українська молодь нехай виростає у скромності й праведності, люди середніх літ нехай служать побожністю і працьовитістю, а старші нехай добрим прикладом та мудрою порадою ведуть увесь український народ до Божого миру, злагоди й любові, святості й добробуту. Могутня заступнице України, свята княгине Ольго, молися Богові за нас! Амінь.

За матеріалами: Кyrios

22 липня 2019 р. Святіший Отець призначив членом Папської академії наук 56-річного німецького фізика, лауреата Нобелівської премії з хімії за 2014 рік, професора Штефана Вальтера Гелля.

Професор Штефан Гелль — фахівець у галузі флюоресцентної мікроскопії. Він навчався в Гейдельберзькому університеті у ФРН, де здобув докторський ступінь з фізики. Наукові дослідження проводив на факультеті медицинської фізики в Університеті Турку (Фінляндія) та Оксфордському університеті (Велика Британія), повідомляє Vatican News.

З 2002 року Штефан Гелль — директор Інституту біофізичної хімії Товариства Макса Планка в Геттінгені, а в 2017-го — Інституту медичних дослідженнь Товариства Макса Планка в Гейдельберзі. Керівник відділу оптичної наноскопії в Німецькому центрі з дослідження раку.

Одружений, має чотирьох дітей.

Відкриття професора Гелля в галузі мікроскопії та їх значення для науки, зокрема для природничих наук і медицини, 2006 року були відзначені щорічною «Німецькою премією майбутнього». 2014 року, разом з двома іншими вченими, він отримав Нобелівську премію в галузі хімії за створення флюоресцентного мікроскопа, який дозволив зробити багато відкриттів в інших галузях науки.

Папська академія наук була заснована 1936 року заради дослідження математичних, фізичних і природничих наук та пов’язаних із ними теологічних питань. На сьогодні до її складу входять близько 80 науковців різних віросповідань із різних країн світу, серед яких — 35 Нобелівських лауреатів.

Понад 200 бразильських єпископів написали листа до Папи Франциска з проханням якомога швидше визнати мучеництво о.Езекиїла Раміна.

«Люд Божий визнає о.Езекиїла одним із покровителів Синоду для Амазонії», — сказав для агенції SIR о.Даріо Россі.

Місіонер зі згромадження комбоніанців, о.Рамін був убитий в Амазонії 1985 року, під час мирної місії на захист прав місцевих спільнот, позбавлених землі. У річницю його смерті понад 500 чоловік взяли участь у процесії та Святій Месі в його намірі. Її відправив у Рондонії, штат Мату Гроссу, ординарій прелатури Борба, єпископ Сенільдо Луїс Перейра да Сілва.

— Ми вшанували живу пам’ять о.Езекиїла, — сказав о.Боссі, його співбрат у згромадженні. Загиблий, сказав він, залишається живим в опорі місцевих спільнот, у десятках агроекологічних та освітніх проектів, які зродилися в подальші роки після його вбивства і яким було надано його ім’я, а також «у завжди новому способі буття Церквою через життя малих, основоположних християнських спільнот».

Комбоніанець додав, що «сьогодні, як ніколи раніше, права корінного населення перебувають під загрозою, спірні землі пустошіють, а ліси винищують і вирізають ті, хто хоче загарбати собі ті території».

Отець Россі повідомив, що єпископи, зібрані на останньому пленарному засіданні Конференції єпископату Бразилії, звернулися до Папи з проханням — якомога швидше визнати мучеництво о.Раміна, «щоб він міг стати вихідною точкою для шляху, яким прямує Церква в Амазонії». Люд Божий вбачає в о.Езекиїлі одного з покровителів Синоду для Амазонії, оскільки його життєва активність і місія відкрили і надалі надихають нові дороги для Церкви та інтегральної екології, — зазначив о.Боссі.

Зі свого боку, Даніель Зайдель із бразильського відділу Панамазонської церковної мережі REPAM підкреслив, що о.Рамін став «одним із перших мучеників нашої Амазонії». Він докладав зусиль до запровадження «миру, який не можна відділяти від справедливості».

Езекиїл (італійською його звали «Леле») Рамін народився 1953 року в Падуї, був четвертим із шести синів у сім’ї скромного достатку. Навчався в католицьких освітніх закладах, рано усвідомив, що бідність — явище всесвітнє. Це спонукало його приєднатися до благодійної організації «Mani Tesse» («Простягнені руки»), щоб збирати кошти на підтримку невеликих проектів, наприклад, таборів.

До місіонерів Серця Ісуса (комбоніанців) він вступив 1972 року, шлях привів його до Чикаго, де він закінчив аспірантуру в Католицько-богословському союзі. Служив у парафії св.Людмили Чеської в Чикаго, потім служив біднякам серед корінного американського населення в Південній Дакоті та пізніше в Баха (Мексика). Висвячений у рідній Падуї в 1980 році, був призначений на парафію в Неаполі, де організував одну з перших маніфестацій проти Каморри (італійська мафія). 1984 року отримав призначення в Какоаль (Бразилія). Прийняв призначення з певною критичністю, але зі словами «якщо мені потрібен Христос, то як я можу відмовитися?» На місці побачив тяжке становище дрібних фермерів, яких законними і незаконними способами гнобили великі землевласники. Місцеві племена, яких бразильських уряд насильно старався зробити осілими, тоді тільки-но отримали землю, і становище було неспокійне. Натхнений вченням Дитріха Бонхефера, о.Езекиїл старався привести ці протистояння в русло мирних протестів. Однак ситуація була така складна, що в 1985 році його життя опинилося під серйозною загрозою, і в листах додому о.Рамін зізнавався, що не знає, чи ще побачить колись своїх рідних.

24 липня 1985 року о.Екезиїл був на нараді з лідером місцевої профспілки, стараючись переконати, щоб фермери Рондонії не виходили проти землевласників зі зброєю. На зворотному шляху з наради на них із лідером профспілки напали «пістольєро» (збройні найманці), які розстріляли обох; у тілі о.Раміна виявлено понад 50 ран. Комбоніанці не могли одразу ж дістатися на місце загибелі і забрати тіло співбрата, тому місцеве плем’я суруї, яке захищав о.Езекиїл, чувало над ним цілу добу. Загиблого поховали у рідній Падуї.

Голова єпископату РКЦ України та ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії владика Броніслав Бернацький розповів CREDO про власні спостереження розвитку Церкви.

За словами владики Броніслава Бернацького, в Бердичеві помітно, як відроджується Церква в Україні. Єпископ каже, що якби священник часів комуністичних переслідувань встали нині з гробу, то вони були би вражені кількістю людей та цією урочистістю:
«Я вже трохи років прожив на цій землі і вже бачив, яке в різний період було переслідування Католицької Церкви. Якби ці священники, які жили до нас, при яких ми виховувалися, встали з гробу, то би не повірили, що так відродилася Католицька Церква. Колись один великий начальник мені сказав (я ще працював на Вінниччині): “Советская власть одно достиженіє сдєлала, шо на граніци Вінніцкой області поставілі граніцу Католічєской Церкві”, — бо в Одесі був тільки один храм і один священник. А сьогодні у всій Україні є священники, по всій Україні є Церква. І вона розвивається. І те, що є сьогодні це паломництво, цей національний санктуарій, відомий не тільки в Україні, але й у світі — це велике чудо. І за це чудо нам треба дякувати всією Церквою, всім народом українським. Бо якщо всі прийдемо сюди до Бердичівської Божої Матері і станемо на коліна перед Нею, напевно настане мир і благополуччя для України!» 

Читайте також:

Бердичів: Богородице, українську сім’ю під Твій захист прийми! 

Щонайменше шістьох людей за минулі тижні лінчували до смерті, а 25 зазнали поранень. У Бангладеш соцмережі часто поширюють фальшиві відомості, зокрема стосовно використання дітей, повідомляє агенція Asianews.

Два останні випадки самовільного суду сталися минулої неділі, 21 липня, в Саварі та Кераніганжі, поблизу столиці країни, Дакки.

Католицька спільнота побоюється, що її безпідставно звинуватять у злочинах, яких ніколи не було. «Коли виходжу з дому — боюся, що стану жертвою підозри, ніби я викрадаю дітей», — сказав католик Сагар Сонжіб Корая. «Невинні люди втратили життя через плітки. Тому щоразу, виходячи з дому, я беру своє робоче посвідчення».

Мільйони людей живуть у страху. Сама підозра у насильстві або використанні дітей викликає гнівну реакцію натовпу, переважно — людей без освіти, схильних до упереджень. Щоб обмежити поширення фальшивих відомостей, поліція почала надавати оголошення через мегафони.

На думку голови Комісії єпископату Бангладеш з питань справедливості й миру, єпископа Гервасія Розаріо, люди, що поширюють чутки, хочуть знищити мир у краю. «Влада повинна заарештувати й покарати тих, хто поширює безпідставну інформацію. Якщо поліція буде наполегливою, проблема розв’яжеться», — вважає віце-голова єпископату Бангладеш.

Майже 90% з-посеред 163 млн мешканців Бангладеш сповідують іслам, понад 9% — індуїзм, а католики там становлять тільки 0,07% населення країни.

«Я не раджу завершувати пророцтва зворотом: “Так говорить Господь”», — каже Джеф Еґґерс. Як слухати Бога, щоб почути конкретне слово? І як сьогодні розуміти дар пророцтва?

Джеф Еґґерс має вже понад 40 років досвіду харизматичного служіння — як пастор Everyday Church і як лідер своєї церковної спільноти. Десять років він служив як «місіонер заступницької молитви» у Міжнародному домі молитви в Канзас-Сіті, штат Міссурі, США. У цей час (2004-2014) він також служив у союзі Пророчого лідерства, де його поставили очільником груп, які служать пророцтвами та зціленнями. Викладав у Біблійній школі IHOPU (того ж Міжнародного дому молитви). У своїй книжці «Пророчі, як Ісус» описує дар пророцтва з перспективи дружби з Ісусом та слуги Тіла Христового. Нині його служіння — директор Дому молитви в Арройо Ґранде, Каліфорнія.

Нещодавно Джефф побував на екуменічній харизматичній конференції «Strefa Zero», відомому в Польщі молитовному заході, який має п’ятдесятницьке коріння і об’єднує всіх охрещених у русі прослави.

— Ти, певно, ставиш Богові чимало запитань. Причому конкретних. Чи в цьому полягає ключ до того, щоби краще чути голос Бога?

— Конкретні запитання, загалом беручи, дають конкретні відповіді. Деякі люди нічого не чують від Бога, бо запитують так узагальнено, що навіть і не помітили б відповіді, якби вона до них прийшла.

— Ну, так. Ми кажемо: «Говори зі мною, Господи!»

— Бог міг би відповісти: «Дитино, яку з сотень мільярдів інформацій, які невпинно переді Мною, Я маю тобі уділити?» У мене п’ятеро дітей, і коли вони хочуть мене про щось попросити, то не кажуть: «Тату, я маю на думці невиразну потребу для невизначеного заняття». Вони радше кажуть: «Тату, можеш підвезти мого товариша до дому?»

— Чимало християн не чують голосу Бога. Ми не вміємо слухати?

— У Біблії написано, що Бог створив «вухо, яке чує», та «око, яке бачить» (Прип 20,12). Ми були створені як істоти духовні, які повинні чути Його голос. Поглянь на Ісуса. Він сказав, що робить щось, бо бачив, що це робить Отець, і каже щось, бо чув це від Отця. Ісус сказав, що Його вівці розпізнаватимуть Його голос.

— Світ робить, що може, аби лиш його заглушити.

— Це правда, але коли ми втихомиримося, навчимося спостерігати й слухати, тоді Його почуємо. Бог прагне, щоб ми не тільки вчилися Його слухати, але щоб також заохочували інших через ділення словами, які до них скеровує Ісус. Щоб ми ділилися Ісусом і Його думками з тими, хто не вірить.

Коли, служачи пророчим словом, ділишся з кимось секретами його серця, тоді Бог, про якого думають, що Він далекий або взагалі не існує, стає у самому центрі їхнього життя. І раптом виявляється, що Ісус починає йому пасувати!

— Як це виглядає?

— Кілька років тому я служив у Польщі. Прилетів зі Штатів і був насправді змучений. Обік мене в поїзді сиділа жінка. Раптом я почув, що Бог хоче щось їй сказати. Це було як делікатний шепіт, який я почув у серці. Я розгорнув зошит і почав розмовляти з Богом про неї.

Я запитував Господа: «Якби Ти тут сидів обік неї, що би хотів їй сказати? Якою є мрія її життя? В чому вона вправна?» Господь відповів за допомогою образів та слів. Я робив нотатки і списав три сторінки! Представився їй як віруючий, якому трапляється отримувати від Ісуса слова щодо інших людей, і сказав, що Він дав мені також кілька слів для неї.

Я спитався, чи вона б хотіла їх дізнатися. Жінка бачила, як я робив нотатки, тому одразу ж запитала: «Чи це все — про мене?» Потім я кілька хвилин розповідав їй, що вона справді подобається Богу і Він має їй багато чого сказати. Я ділився серцем та мріями Бога щодо неї. Вдало порушив кілька важливих сфер її життя.

— Вона, певно, була шокована!

— В її очах були сльози, і перш ніж ми розійшлися, вона сказала: «Я завжди думала, що Бог є десь далеко і так насправді Його не цікавлю ані я, ані подробиці мого життя. Я не знала, що я для Нього така важлива і що Він так близько». Хоч вона тоді не прийняла Ісуса як свого Господа, то на 10-пунктовій шкалі євангелізації ця зустріч безсумнівно пересунула її на кілька пунктів, відкриваючи її серце на Євангеліє. І все тому, що я поставив Богові кілька запитань щодо неї!

— Легко відчути слово Бога і сказати: «Але, зрештою, це мої власні думки».

— Коли пророкуєш, то завжди борешся з цим питанням. Допомагає практика. Поступово вчишся вміння слухати. Я б волів ризикнути і почати пророкувати, ніж мовчати й дозволити, щоб не сповнилося те, що Бог хотів вчинити. Спершу ти маєш відважитися. А потім попросити про зворотну інформацію. «Чи те, що я сказав, має сенс?» Якщо почуєш: «Так, це мене стосується», — маєш більшу певність, щоби зробити так наступного разу. Однак і надалі вчишся.

Я не раджу завершувати пророцтва словами «так говорить Господь». Цей зворот означає, що всі слова походять від Бога. Краще сказати: «На мою думку, Господь хоче тобі оце сказати». Тоді залишаєш цій людині свободу. Бог у своїй мудрості кличе нас до того, щоб ми пророкували, на повчання, попередження, розраду (див. 1Кор 14, 3-5). Якщо ми хочемо когось благословити, то навіть коли неправильно щось розпізнаємо, то все одно заохотимо.

— Відповідальність лежить по стороні людини, яка приймає пророче слово.

— Святий Павло каже, що не можна гордувати пророцтвом, але треба його досліджувати і зберігати те, що добре. Не кожна думка, яка нам спадає до голови, походить від Бога. Не кожне пророче слово походить від Нього. Я тільки людина і можу помилятися. Я повинен спостерігати за собою в ситуаціях, пов’язаних зі служінням. Якщо я змучений, помилитися легше. Я хочу й мушу бути відповідальним перед іншими за те, що пророкую. Істинне пророче слово має бути згідне зі Святим Письмом. Якщо слово закликає тебе робити щось, що не згідне зі Святим Письмом або доктриною, воно має бути відкинуте.

Справжнє пророче слово підтримує своїм свідченням твій дух. Воно може стосуватися чогось або закликати до чогось, чого ми ще навіть не знаємо, але щось у нашому нутрі каже «так». Ми також повинні розрізнити, які слова призначені на тепер, а які — на пізніше.

— А що зі словом, яке, здається, стосується далекого, невизначеного майбуття?

— Ми його записуємо, молимося над ним і довіряємо Господу, що Він його виконає по-своєму і свого часу. Колись до мене підійшла у кав’ярні жінка і сказала, що я пророкував над нею три роки тому. Те, що вона почула, не мало для неї сенсу. Я їй сказав, що бачу її як арбітра, якого Бог використовує, щоб принести зцілення і примирення між тими, хто служить. Вона була здивована. Світська людина, без авторитету у спільноті. Через три роки її спільнота організувала конференцію, під час якої постало питання примирення посварених лідерів, і саме її попросили, щоб вона попровадила цю частину і допомогла їм примиритися. Бог виконав слово, сказане три роки тому.

Він такий добрий, Він наперед готує нас до ситуацій у нашому житті, як тяжких, так і легких. А щодо мене, то добре, що я, пророкуючи, не намагався пояснити їй, як саме сповниться це слово. Треба пам’ятати, що ми — тільки посланці. То Бог виконує слово.

— Ти кажеш, що пророкування супроводжується як простотою, так і таємницею.

— Пророкування це наслідок простого спілкування між членами сім’ї. Бог каже одній дитині, щоб вона пішла і поблагословила іншу, промовляючи конкретні слова заохоти. Дитина отримує просте послання від свого Тата. Бачить у ньому тільки вершечок айсберга. Ділиться тим словом, — але для людини, яка його отримує, це може бути слово життя, оскільки дає їй надію. Це слово каже їй, що її Тато все чує і бачить, уважно слухає її молитву і що Він — дуже близько.

Переклад CREDO за: Вероніка Помєрна, Aleteia